Євген Є - Мільйон на рулетці

А покататися — запросто. І ми каталися, від’їжджаючи все далі і далі від міста. Ми проїхали повз міліцейський пост на перевалі. Вартові, мабуть, спали. Потім спустилися з останньої гори. Удалині вже світилися вогні нового міста, починало світати. А ми все їхали.

Так ми могли їздити дуже довго. Але стрілкам це набридло. Вони мигнули фарами, розвернулися і помчали назад до Великого Курортного Міста.

Ми повернулися до нього іншою дорогою.

Коли ми в’їхали в кемпінг, осіннє сонце вже сліпило очі.

Толя підмітав доріжки між фургонами, а Яна чекала на нас, сидячи на порозі свого будиночка.

— Усе гаразд? — запитав Мишко.

— Авжеж, — мовила вона.

— Ніхто не приїжджав?

— Ні.

— Чудово.

І ми пішли спати.

А ввечері попрямували до «Прибережного» — обігравати його гравців-професіоналів.

Незважаючи на назву, що більше підійшла б дешевій закусочній з одноманітними стравами, брудними скатертинами, вусатими і неповороткими офіціантками, вирубаним у стіні вікном для подачі наїдків, тарганами-мутантами, «Прибережне» було досить респектабельним казино.

До нього можна було добратися темною і вузькою дорогою між стрімкими скелями та морем. Метрів за п’ятсот до казино, прямо на скелі, горів величезний щит з ламп «Казино „Прибережне“». Далі дорогу огинали ліхтарі й обплетені жовтими гірляндами дерева.

Саме казино, чийсь триповерховий білий особняк із заново відреставрованими левами біля входу, було оздоблене дзеркалами, заставлене високими диванами і кріслами та облицьоване темними дубовими панелями.

«Недобиті більшовиками поміщики». Чомусь при спогляданні казино саме ця фраза спала на думку.

Але, принаймні, серед багатіїв Великого Курортного Міста саме воно користувалося найбільшою популярністю: вони вважали, що заслуговують саме такої «розкоші». Крім того, тут завжди було досить людно, а на стоянці стояло стільки машин, що ми ледве знайшли місце для паркування.

— Будь обережний, — сказав Мишко.

— Постараюся, — відповів я.

Учорашній нічний конвой вказував на те, що нами зацікавилися. Але ми не могли відмовитися від гри: саме в «Прибережному» я планував заробити найбільше грошей. Я був готовий грати доти, поки мене не почнуть відтягувати від столу силоміць.

Більш-менш серйозна гра відбувалася майже за кожним із одинадцяти столів великого ігрового залу.

Тут збиралася публіка при грошах, а тому наші фішки за сотню і п’ять сотень ні в кого не викликали особливого інтересу.

Я бачив товстуна, який грав фішками по дві тисячі, і повію, яка вирішила зробити паузу в роботі і поміняла отримані за останню годину фішки майже на три тисячі.

Тільки-но проститутка отримала гроші, як поблизу з’явився тонконосий стрілець в уніформі охоронця «Прибережного» (сірий піджак, чорні штани) і простягнув руку, чекаючи, поки проститутка дасть йому п’ятсот доларів. Офіціант же отримав десять євро на чай і залишився незадоволений.

Тут ми могли виграти. Але головне — при тих сумах, до яких звикли в «Прибережному», ми могли не сумніватися, що нам виплатять будь-який виграш без усяких проблем.

Треба було тільки виграти.

Офіціант ще не встиг обслужити нас, як я вже помітив усіх чотирьох професійних гравців, які працювали того вечора у «Прибережному», і працювали на казино.

Я придивився до них і зрозумів, що всі вони погодилися на роботу тут тільки тому, що не могли розраховувати хоч на якусь стабільність при своїй грі. Хлопці вгадували дев’ять виграшів із десяти і випереджали своїми ставками інших гравців, змушуючи тих ставити на числа, що не могли виграти. Але вони так довго заробляли на життя з допомогою цих одинадцяти столів, що було б дивно, якби вони не вміли цього робити.

Адже в кожного столу з рулеткою свої особливості, до них можна звикнути і вивчити точнісінько так само, як мавпа вивчає, яку з трьох кнопок потрібно натиснути, щоб у її клітку впав банан.

Так само і ці гравці призвичаїлися до своїх столів настільки добре, що знали: якщо круп’є починає крутити рулетку, коли вона повернена нулем до дальньої стіни, то, найімовірніше, виграє «чотирнадцять», а якщо він кине кульку на сантиметр вище, ніж того вимагають правила, то виграє «двадцять п’ять». З тридцяти семи обертів рулетки п’ятого столу кулька тричі зупиняється на «сімнадцяти», а на шостому за таку ж кількість конів вона двічі зупиниться на «тридцяти чотирьох», чотири рази на «шести», і тричі на «двадцяти семи».