Євген Є - Мільйон на рулетці

— Вип’єш з нами? — запитав Мишко.

Я заперечливо похитав головою.

— А ми вип’ємо, — сказав він.

Один за одним власники казино позбувалися життя, і банда місцевих стрільців, яка вела жорстоку і криваву війну, довела, що саме вона є серйозною силою в місті. І доказом були їхні трофеї — казино і санаторії, власники яких привласнювали собі майже половину грошей, привезених із собою туристами.

— Ви б з’їли хоч що-небудь, — запропонувала Яна.

— Я вже всього покуштував, — мовив я.

Заволодівши казино, бандити довго не мудрували. Вони навіть не змінили назв своїх закладів. Але найбільшою помилкою було те, що нові власники не централізували і не удосконалили систему захисту столів, а тому круп’є використовували різні способи обману, одні з яких спрацьовували завжди, а інші можна було перехитрити.

Потрібно лише знайти розгадку, і я розмірковував над цим, спостерігаючи за тим, як веселяться Мишко, Толя і Яна.

Минуло години дві. Похолоднішало, але ніхто на це не зважав — випили достатньо.

Яна сміялася. Але це не був сміх п’яної повії. Просто вперше за останні кілька днів вона забула про свої страхи і дозволила собі розслабитися.

Толя підпер п’яне обличчя руками, усміхався і дивився на неї.

А Мишко допитувався:

— Дитинко, ти правильно зрозуміла те, що я сказав?

— Авжеж.

— А по-моєму — ні.

— Ви можете повторити те, що сказали, а потому нехай вона спробує розтлумачити.

Я дивився на них, а бачив перед собою рулетки столів, за якими ми грали востаннє.

А Яна сміялася, звертаючись до Мишка на «ви»:

— Ну, ви не повинні так говорити.

— Чому? — дивувався Мишко.

— Не повинні і край.

Я згадав кожен із побачених мною столів і кожен спосіб обману…

Ніхто не заважав мені. Нарешті я мовив:

— Яно, відгадай цифру.

— П’ять, — сказала вона.

— Неправильно, — мовив я.

— А скільки?

— Три.

Я витяг з кишені список із назвами казино і нігтем відзначив три з них. «Прибережне», де грали найняті казино гравці-професіонали. «Малий Діамант — 1», де круп’є обігрували відвідувачів, штовхаючи столи. І «Золотий Хвилеріз», де рухливі гнізда, здавалося, були просто зобов’язані гарантувати казино повну впевненість у виграші.

Але це тільки так здавалося. І я вже знав чому.

Я налив собі півсклянки горілки, настояної на журавлині з далеких заполярних боліт, і випив. Мишко, який давно знав усі мої звички, запитав:

— Придумав?

— Атож, — відповів я.

— Вітаю, — щиро сказав Толя, не знаючи про що йдеться.

«Малий Діамант — 1» зустрів нас запальним регі: «Мамо, ми їдемо на Джамайку, вирощувати траву для куріння».

Ми вийшли з машини і піднялися на ґанок між двома кам’яними нереїдами, що підтримували мідні хащі зі штучним плющем.

— Наша установка проста, — потішалися рок-музиканти, — спека, сафарі або війна.

— Потанцюємо? — запитав Мишко офіціанточку, яка проходила повз нас.

Та усміхнулася, кліпнула довгими віями і пішла далі. А ми поміняли фішки.

В ігровому залі, напівпорожньому, охолодженому кондиціонерами, був запах кави, яку пили круп’є перед початком роботи, і диму першої дамської сигаретки.

Гравців було з десяток, не більше. Уже потім, ближче до десятої вечора, їхня кількість збільшилася майже втричі, але ажіотажу не було. Гра відбувалася в досить незвичний час. Незважаючи на силу-силенну ілюмінаційних вогнів вивісок кафе, у мертвий сезон Велике Курортне Місто поверталося до своєї патріархально-класичної провінційності, і тому вечір наставав тут о двадцятій нуль-нуль, а о дванадцятій більшість його жителів уже спали.

Гру починали о шостій вечора, і рідко хто закінчував її пізніше, ніж о першій ночі.

Гравців було небагато, тому круп’є та офіціанти рухалися неквапливо.

Ми сиділи край столу, якраз біля «хаотичних дюжин», вдаючи туристів, які абсолютно не розуміються на грі: програли перші п’ятдесят гривень, поміняли їх на найдрібніші фішки.

Ми грали і спостерігали за тим, як час від часу круп’є штовхають стіл, щоб скерувати кульку в потрібне гніздо. Причому робили вони це настільки спритно, що навіть сік у поставлених нами замість індикаторів келихах залишався нерухомий.

— Досить хвацько, — сказав Мишко, коли ми програли ще одну ставку.

І, немов почувши його слова, круп’є дали нам виграти. Але варто було мені поставити всі виграні фішки на одне число, як круп’є, один із тих, які обслуговували наш стіл, штовхнув його, і я програв.