Євген Є - Мільйон на рулетці

— Почнемо? — уважно дивлячись на попільничку, запитав Мишко.

— Авжеж.

Я поставив на «два». Поставив одразу вісімнадцять фішок, і саме тієї миті, коли круп’є мав штовхнути стіл, Мишко взявся за його краї і притиснув до підлоги. Та так, що круп’є забив коліно, ударившись ним об нерухомий моноліт, яким став стіл.

— Виграло «два», «чорне».

— Правильно, — сказав я і, не дивлячись на Мишка, запитав: — Не важко?

— Ні, — сказав він, знову беручись за край столу.

Ми знову виграли. І так кілька разів поспіль. Потому дали круп’є відіграти в нас пару дрібних фішок, щоб у найближчі дві години в основному вигравати.

— Чудова гра, — сказав Мишко, посилаючи круп’є п’ятдесятидоларові фішки.

— Спасибі, — відповів розпорядник гри.

Гроші нам поміняли без жодного заперечливого слова. Однак коли ми приїхали до «Золотого Хвилеріза», там уже нікого з гравців не було, а круп’є натягали на столи матер’яні чохли.

Побачивши нас, один із них запропонував нам зіграти, але ми відмовилися: нерозумно обігрувати казино, коли в ньому немає відвідувачів, і вся увага круп’є, менеджерів і охорони спрямована виключно на двох клієнтів.

— Коли ви почнете завтра? — запитав Мишко.

— О шостій.

— Тоді до завтра.

Ми повернулися до кемпінгу, підрахували гроші — п’ятдесят шість тисяч чотириста вісімдесят шість.

Я віддав частину з них Мишкові:

— Твоїй дівчинці.

Завтра наставало «перше число кожного місяця».

Коли ми наступного дня прийшли в «Хвилеріз», там було гучно і весело. У ресторані на першому поверсі якісь місцеві багатії, які збили кругленьку суму, торгуючи смоквами і займаючись погодинною орендою педальних катамаранів, святкували весілля своїх дітей. Майже всі офіціанти і вся охорона крутилися навколо них.

В ігровому залі було десь десятеро відвідувачів, не більше. Час від часу сюди заходили п’яні гості, оглядали столи, зрідка робили ставки і йшли до ігрових автоматів чи більярду, де все було набагато простіше і зрозуміліше.

Мишко приїхав у казино першим. Ми з Яною — через півгодини після нього. Вдень ми відвідали кілька магазинів і придбали для нашої проституточки новий одяг. Коли вона скинула пальтечко, то мала досить ефектний вигляд: чорна сукня обтягувала тендітний стан, пишне волосся було зібране у вузол, а кольє поблискувало на довгій шийці. Мене тішило те, як дивився на Яну офіціант, підсуваючи їй табурет. Мені було приємно поруч із нею.

Вона не курила, тому для того, щоб дівчина могла якось розважитись, я замовив для неї коктейль, прикрашений парасольками, кульками і шматочками екзотичних фруктів.

Мишко грав. Грав і програвав, бо в «Золотому Хвилерізі» рулетки мали рухливі гнізда. На початку гри всі вони перебували в нормальному положенні. Але як тільки більшість ставок була зроблена, круп’є починав крутити колесо і піднімав одне з гнізд. Саме в нього потрапляла кулька.

Ще на початку гри я дав зрозуміти круп’є, що не робитиму великих ставок, оскільки не вмію грати (моя ж супутниця сиділа поруч зі мною і навіть не торкалася до фішок). Що ж до Мишка, то він грав на великі гроші, але інших гравців, крім нас трьох, за столом не було, тому круп’є вимушені були грати проти нього. Вимуштрувані і строгі, вони не хотіли давати комусь виграти, тому піднімали саме ті гнізда, при виграші яких не вигравала жодна ставка.

Я уважно спостерігав за рухом їхніх пальців, добре усвідомлюючи, що кожен програш відбирає в нас у середньому сто шістдесят євро. Однак, коли я навчився помічати, яке саме гніздо вони готують до наступного виграшу, ми почали вигравати.

Гра відбувалася так: Мишко робив велику ставку, круп’є піднімали гніздо і не давали йому виграти, я ж уважно стежив за тим, яке гніздо вони піднімали, робив на нього ставку ще до того, як вони встигали прокричати: «Ставок більше немає». Оскільки змінити хоч щось під час обертання рулетки неможливо, я отримував виграш за виграшем.

Уже на сьомому коні круп’є зрозуміли, що відбувається.

Вони перезирнулись, ледь помітно кивнули один одному і відразу після цього почали піднімати два гнізда відразу, даючи можливість кульці зупинятися не на одному, а на одному з двох різних чисел.

Я почав робити по дві ставки відразу і продовжував вигравати.

Круп’є спробували опускати три гнізда, а коли їм і це не допомогло, і я виграв ще вісім тисяч, вони намагалися перехитрити мене: опустили три гнізда і крикнули «ставок більше немає» ще до того, як я встиг їх зробити.