Євген Є - Мільйон на рулетці

Одне з угруповань Великого Курортного Міста складалося виключно з азіатів, які колись жили тут, але свого часу відбули у безкрайні степи Заполяр’я. Повернувшись на споконвічну батьківщину і переконавшись у тому, що ніхто не поверне їм пограбованого, азіати самотужки почали влаштовувати своє життя. Невдовзі вони заполонили всі місцеві ринки і, можливо, задовольнилися б цим, якби не численні рекетири, які обкладали їх усе більш непомірною даниною. Саме тоді азіати-торговці взяли до рук зброю. За два місяці вони знищили кілька невеликих банд рекетирів і зрозуміли, що зможуть не тільки захистити себе, але і забирати собі те, що їм не належить. Так зародилося угруповання, що отримало назву «Монголи».

«Кавказці» — так звали бандитів другого угруповання — з’явилися в місті майже наприкінці війни. Вони були добре озброєні, пройшли прекрасну бойову підготовку під час гірських локальних конфліктів і в перші дні пролили стільки крові, що проти них ополчилися усі злочинні банди міста, а їх було сім. Війна тривала кілька років, і по її закінченні уціліло тільки три банди: «монголи», які не дозволили себе знищити, дуже виснажені «кавказці» і місцеві стрільці — «савівці», які одержали свою назву від імені ватажка. Попервах це угруповання складалося виключно з кримінальників, які хотіли зберігати свої справи в таємниці і жити на власний розсуд. Але під час війни за Велике Курортне Місто їхні втрати були настільки великими, що їм довелося змінити свої принципи і взяти до своїх лав стрілків і карателів з культуристів, спортсменів-невдах, які не стали олімпійськими чемпіонами, і безробітних, які колись служили у військах десанту та спецназу. Оскільки, на відміну від «монголів» і «кавказців», «савівці» були уродженцями Великого Курортного Міста і брали до себе людей, не керуючись національною приналежністю, то незабаром вони стали найчисленнішою бандою міста і хоча й володіли лише третиною його території, мали у своїй власності найприбутковіші підприємства: готелі, санаторії і казино.

«Монголами» керував Ахіміл Хафізов. «Кавказцями» — Каха Бграмінідзе, а «савівцями» — ще вісім років тому «висвячений» на злодія в законі Сава Костін.

Саме за його наказом у нас відібрали гроші, які ми одразу побачили, коли нас завели в його кабінет, у відкритому кейсі на кінці столу. Поруч сиділа на стільці перелякана і схвильована Яна. Вона зустріла нас так, немов з нашою появою мали закінчитися всі її неприємності.

Особняк Сави Костіна, споруджений на схилі гори з виглядом на місто, незважаючи на зусилля архітекторів і дизайнерів ландшафтного мистецтва, скидався на фортецю, побудовану під час війни за Велике Місто. Було таке враження, ніби тільки учора з вікна викинули мішки з піском і звільнили столи від гранатометів та коробок з кулеметними стрічками.

— Ну-ну, — мовив Сава, оглядаючи нас. Його тон виказував бажання побачити когось більш достойного. — Чого стоїте? Сідайте.

Ми сіли навпроти нього.

— Курите?

— Куримо, — відповів я.

— Тоді пригощайтеся.

Але курити не хотілося.

І глава стрільців, який володів більшою третиною Великого Курортного Міста, почав розмову:

— То ви граєте в казино?

— Трохи, — відповіли ми.

— Але ж ви непогані гравці?

Хвалити себе перед власником казино, яке ми обіграли, якось не випадало, тому Мишко розвів руками, а я лише знизав плечима…

Але Сава сказав:

— Я бачив записи. Ви класно граєте. Зіграймо.

Він розмовляв тоном людини, яка вже давно все вирішила.

Однак Мишко поцікавився:

— Де?

Сава глянув на нього, провів язиком по верхніх зубах і відповів:

— У казино.

Костін міг запропонувати зробити ставку нашими грошима на парі, змусивши нас вибирати або гроші, або життя, міг присилувати піти в одне з його казино і програти все до копійки або ж піймати зубами кулю, чи сказати:

— Добре, я залишаю гроші, а ви забираєте собі дівчину, — не даремно ж він посадив Яну так, щоб ми могли її бачити.

Але Сава запропонував зовсім інше, хоча про Яну він усе-таки обмовився:

— Якщо хочете, щоб вона лишилася живою.

Щоправда, це було сказано вже після ділової пропозиції з його боку.

— Наше місто невелике, — почав Сава, — провінційне. У нас немає ні столичного розмаху, ні його оборотів, а тому двісті тисяч — хоч ви виграли всього сто сімдесят шість — для нас великі гроші, але я віддам їх вам за умови, що ви допоможете мені.