Євген Є - Мільйон на рулетці

— Ти не вмієш ворожити? — запитав я в проституточки.

— Ні, — сказала вона.

— Шкода.

Мишко чекав.

Глянувши на нього, я сказав: «Поїхали».

Він покликав офіціанта, щоб той розрахував нас.

А потім ми встали з-за столу і пішли до виходу.

Але на порозі Мишко зупинився. Дивлячись на миготливий нічний світлофор, що саме палахкотів жовтим, він запитав:

— А що з нею?

Зрозумівши, що він має на увазі повію, я відповів:

— Не знаю.

— Якщо її піймають сутенери, то одразу порішать. Коли ж вона повернеться до них сама, вони спершу її скалічать, а потім змусять решту життя працювати задарма.

Проживши останні кілька років у готелях, ми занадто часто бачили дітей, які працювали тільки для того, щоб уникнути щовечірнього побиття або отримати дозу, тому знали що чекає на проститутку, яка посварилася зі своїми сутенерами.

— Сумне майбутнє, — сказав Мишко.

Сказав, розуміючи, що не може ні вплинути на мене, ні присилувати взяти її з собою.

— Їй доведеться давати частку, — мовив я.

— Невелику, — уточнив Мишко.

— Треба буде довіритися.

— Ми вже зробили це.

— Тобі доведеться з нею одружитися.

— Якщо вона захоче, то… — він глянув на неї і продовжував: «А може, можна буде і без одруження».

— Ти так гадаєш? Ну добре.

Ми повернулися до неї і, немов чекаючи на це, маленька проституточка потяглася за сумочкою, і я зрозумів, що ще секунду тому вона була готова на все, щоб ми взяли її з собою.

— Тебе як звати? — запитав Мишко.

— Яна, — сказала вона.

— Я серйозно.

— Їй-бо.

— Ну добре, Яно, поїхали.

Вона навіть не запитала куди.

На трасу ми виїхали без будь-яких проблем. І мчали вперед. Мишко сидів за кермом, я — поруч, а крихітна Яна, як мишка, принишкла на задньому сидінні.

Ми їхали всю ніч, помінялися під ранок місцями (я сів за кермо, Мишко — поруч), двічі випили кави в закусочних, розміщених поблизу дороги. Потім спали кілька годин, заїхавши в якийсь лісочок.

Уже ввечері, залишивши за спиною перевал, в’їхали в оточене горами і морем місто. Безлюдне, в пасмах осіннього дощу, воно спало, і поодинокі вогні звивистих вуличок, які то піднімалися вгору, то круто повертали убік, світилися в розводах вітрового скла.

Не маючи паспортів, ми знайшли нічліг у невеликому кемпінгу, спорудженому з білих автомобільних причепів. Ночівля в кожному з них коштувала копійки, тому ми дозволили собі зняти їх усі.

У моєму було одне відкидне ліжко, відкидний столик і умивальник із крижаною водою.

Під обривом, на якому був розбитий кемпінг, гриміло море, і, засинаючи, я чув шум хвиль і далекий гудок якогось пароплава.

Виявилося, що в місті не так уже й багато казино. Але найгіршим було те, що всі вони належали одному клану.

Вам не подобається слово «клан»? Що ж, я можу замінити його іншим — «бандою», «мафіозною групою», «представниками кримінальних структур».

Ще п’ять років тому тут, у Великому Курортному Місті, можна було запросто одержати кулю, лише опинившись не там, де треба. Тоді, у розпал бандитських воєн, стріляли де кому заманеться — у гаражних кооперативах, у під’їздах багатоповерхових будинків, на «стрілках» нічних площ, у ресторанах і нічних клубах, на мальовничих галявинах заміських пікніків. Це була війна, у якій загинуло чимало людей.

Ділили місто, у яке за курортний сезон приїжджає півмільйона осіб, які витрачають від двохсот до двадцяти тисяч доларів кожен. Я обіцяв більше не вдаватися до математики? Тоді рахуйте самі. Але якщо вам ліньки, то повірте, що виходить досить велика сума, щоб десятки банд розпочали велику війну, аби заволодіти нею.

За Велике Курортне Місто їх боролося цілих шістнадцять. Автоматні черги, вибухи гранат, підірвані автомобілі і снайпери на дахах. Війна була довгою і затяжною, бо в ній брали участь усе нові і нові команди. Але поступово від неї відмовилися столичні банди, які вирішили, що рекет від бізнесу, який почав процвітати в столиці, принесе їм значно більші гроші. Потім з неї вийшли банди із західних регіонів країни, що спрямували свої погляди на Європу й досить швидко стали там найжорстокішими мафіозі.

Тож залишилися азіати, кавказці і кілька банд, чиї стрілки народилися тут, у Великому Курортному Місті, і яким більше не було де шукати удачі.

Як наслідок — після двох років атак, облог і каральних експедицій місто було розділене між трьома кланами: азіати взяли під контроль торгівлю наркотиками, місцеві ринки і повій; кавказці закріпили за собою торгівлю зброєю, продаж бензину і оренду пляжів (на гектарі прибережної смуги моря може поміститися близько півтисячі людей, кожен відпочиваючий готовий платити за два квадратних метри піску півтора-два євро — рахуйте). А третій із кланів, що складався з місцевих стрільців, прибрав до своїх рук готелі, санаторії і казино.