Євген Є - Мільйон на рулетці

— Двадцять хвилин минуло, — сказав Мишко.

— Поїхали.

Охоронці з «Колеса Фортуни» знали нас в обличчя, але ми сподівалися, що їм не відомі наші імена, а тому вирішили, що вони не знають, у якому готелі ми зупинилися.

Але варто було доїхати до останнього перед готелем перехрестя, як ми побачили охоронців з «Колеса», які чекали на нас біля головного входу. Можна було, звичайно, спробувати полізти проти рожна, але трохи осторонь ми запримітили гурт сутенерів нашої маленької повії, а на протилежному боці вулиці — машину з міліціонерами, яких викликали співробітники готелю, що з досвіду знали, чим може закінчитися стрілянина між охоронцями та сутенерами.

Тому, не зупиняючись і не гальмуючи, ми поїхали геть від готелю, в якому залишилися наші речі і Мишків паспорт.

Уже сидячи в невеликому нічному ресторанчику, Мишко сказав:

— Паспортів у нас нема.

— Ага.

— Залишатися тут нерозважливо.

Я знову погодився:

— Авжеж.

— Треба їхати кудись.

— Куди? — запитав я.

Мишко задумався.

Наша маленька проституточка сиділа мовчки, і коли Мишко попросив у офіціанта карту нашої держави, я сказав їй:

— Не журись.

Ще в машині я дав їй майже дванадцять тисяч, тому був упевнений, що з такою сумою вона досить легко почне нове життя. Але дівчина на щось чекала, я ж не відчував себе зобов’язаним перед нею, тому не став розпитувати про її наміри.

— Зараз глянемо, — Мишко розгорнув карту. — Гм…

Його величезний палець повільно рухався по ній від міста до міста, не зупиняючись на жодному з указаних пунктів. А я просто курив, знаючи наперед, чим усе скінчиться.

— Тут ми були, — говорив Мишко, — тут теж.

За останні два роки ми об’їздили всю країну, і тому в більшість її міст нам було просто небезпечно повертатися.

— Тут ми теж були.

— І тут.

— Можна забирати? — запитав офіціант.

Я кивнув, підняв лікті, і він забрав брудну тарілку.

— І тут, — спустившись до південних кордонів, що закінчувалися Теплим Морем, Мишко поморщився.

Повертатися в місто, у якому ми вже проводили велику гру, означало наражатися на такі самі, а можливо, і значно більші неприємності, ніж ті, яких нам удалося уникнути тільки півтори години тому.

— Ось, — сказав Мишко.

Я глянув на карту. Містечко було занадто маленьке, щоб сподіватися заробити в ньому великі гроші.

— І ось, — такі ж провінційні міста.

— І тут, — Мишко тицьнув пальцем біля самого моря.

«Велике Курортне Місто».

Я похитав головою. Сподіватися виграти там, де всі до єдиного казино побудовані тільки для того, щоб відбирати гроші в туристів і курортників, було безглуздою витівкою. Саме тому Велике Курортне Місто і було єдиним з великих міст країни, де ми ніколи не грали.

— Тоді, — Мишко спрямував палець до північного кордону, — сюди.

Я знову сказав «ні». Можна було б поїхати у Велику Північну Країну і виграти чималу суму, але перетинати кордон з фальшивими паспортами… А інших у нас просто не було…

Одна річ порушувати закон, коли ти багатий, і зовсім інша — відбувати термін, знаючи, що на волі на тебе не чекають ні гроші, ні заміські будинки, ні здатні довести свою любов жінки.

Нам подали десерт, і я дивився, як маленька проституточка копирсається ложечкою в рожевому желатиновому сердечку.

— Тоді влаштуємося на завод, — сказав Мишко.

— Точити гайки? — запитав я.

Я уявив Мишка з рашпілем у руках, себе — за токарським верстатом і проституточку у величезних гумових рукавичках і в синьому халаті прибиральниці.

— Потішно, нічого не скажеш.

Велике Курортне Місто… Нині осінь — мертвий сезон. Туристи, за рахунок яких існували казино Великого Курортного міста, виїхали. Казино порожні… А разом із туристами виїхали і більшість бандитів… Бандитів? А хто ще, крім них, може утримувати казино, які мають найбільший прибуток у країні? Пропрацювавши все літо без вихідних, більшість із них виїхали — хто за кордон, а хто в Столицю. Отже, у місті відносно безпечно.

У мертвий сезон у Курортних казино працюють круп’є, професійний рівень яких на порядок нижчий, їм можна платити третину справжньої платні…

Порожні готелі і ресторани…

Пусті зали казино…

Усіх видно як на долоні…

Але їхати за кордон без паспортів…

Я підсунув карту до себе. Велике Курортне Місто було позначене малюсінькою крапкою між двома плямами коричневої і синьої фарб. На карті воно здавалося зовсім безпечним.