Євген Є - Мільйон на рулетці

Він просто вийшов з машини і пішов до хлопців. Ті прикрили очі руками, оскільки були геть тупими, спробували пригрозити:

— Ей, ти, погаси світло.

— Ага.

Мишко підійшов до них, ударив першого, скрутив його навпіл, як зламану прасувальну дошку.

Удар величезного кулака в обличчя другого. А потім низка ударів у живіт третього. Блискавичних і дужих.

Ніхто з них навіть не робив спроби підвестися.

Дівчинка плакала. Мишко підійшов до неї і запитав:

— З тобою усе гаразд?

— Ні, — відповіла вона.

Їй було років сімнадцять, не більше. Симпатична, тоненька. Навіть розвазюкана туш і розмазана від ударів помада не могли приховати краси.

— Іди додому, — сказав я, наблизившись до неї.

— Не-мо-жу, — заплакала вона.

Я висловив здогад:

— У тебе немає домівки. А в сумочці презервативи і чиста білизна.

Вона тільки кивнула.

Виявилося, я мав слушність.

Малолітка-проституточка, яка живе з ще п’ятьма-шістьма такими ж, як вона дівчиськами в якій-небудь двокімнатній дірі. А хлопці були її сутенерами, саме тому вона не могла повернутися додому, якщо, звичайно, не хотіла, щоб, оговтавшись, вони зняли з неї скальп або понівечили обличчя лезом.

Я витяг з кишені сотню і простяг їй.

— Навіщо? — запитала вона.

— Знімеш номер у готелі або виїдеш з міста.

— У мене немає паспорта-а-а-а.

Це теж не здивувало — її сутенери забрали його.

Я дивився на неї зовсім без жалю. Деякий час розмірковував, потім запитав:

— Хочеш працювати на мене?

Вона знизала плечима.

— Що ти придумав? — запитав Мишко.

Я ж пояснив проститутці:

— Робота чиста, без обслуговування клієнтів.

— Не знаю, — сказала дівчина.

— Гроші, їжа, житло, — я кивнув на Мишка, — захист. І гарні парфуми від мене.

Вона усміхнулася:

— А що потрібно робити?

— Грати в казино.

Усю наступну ніч я учив її правилам рулетки. Дівчина слухала мене з увагою тупенької школярки, і я бачив, що, хоч я докладав неймовірних зусиль, вона не розуміє мене.

— Добре, — сказав я, встав і підтягнув до наших крісел журнальний столик.

— Узяв пачку серветок з вензелями готелю і прикрашену точнісінько такими ж вензелями ручку, намалював і склав із серветок макет столу з рулеткою.

— Такий вигляд має стіл.

Дівчина мовчала.

— Зрозуміла?

Вона кивнула.

— Покажи мені де «червоне».

Вона не знала.

Я показав і попросив повторити. Те, що вона змогла зробити це, вселяло надію.

— Чудово. А це фішка, — я взяв одну з пивних кришок (Мишко сидів у кріслі напроти нас і пив пиво; пляшку за пляшкою; тож кришок у нас була повна попільниця). — Це фішка, — сказав я, — а тепер стеж за моїми руками.

Я стис кулак лівої руки.

Проституточка глянула на мене переляканими очима.

Простягла руку до «чорного», але потім усе-таки поставила на «червоне».

— Ні, — мовив я.

— Нічого, — сказав Мишко, — з ким не буває.

І ми продовжили навчання.

Коли на початку наступного дня ми все-таки лягли спати, то чесно поділили з Мишком нашу нову знайому: він забрав її одяг, туфлі і речі, мені ж дісталося її оголене тіло. Ні, це не було якимось збоченням. Просто ми не хотіли, щоб наша нова партнерка утекла, як тільки ми заснемо, тому забрали в неї одяг.

Спати вона лягла на дивані, а коли прокинулась, то чекала, поки я встану. Як для повії, дівчина була надто сором’язлива і погодилася вилізти з-під ковдри тільки після того, як Мишко приніс її речі. Та ще й змусила нас відвертатися.

У ресторані, куди ми спустилися пообідати, чекаючи на офіціанта, я поставив перед проституточкою сільничку з перечницею і сказав:

— Це — «червоне», а це — «чорне», — варто було мені стиснути кулак, як вона відразу торкнулася ковпачка перечниці.

Я мовчав, і вона запитала:

— Правильно?

— Авжеж, — мовив я. — Молодець.

Увечері ми поїхали грати. Довго не роздумували. Попрямували в «Колесо Фортуни».

Не встигли ми зайти в казино, як троє охоронців одразу ж закивали в наш бік. Але вони не були впевнені в правильності своїх здогадів, тому один із них приніс наші фото.

Я стояв біля величезного дзеркала, поправляв свою краватку і морщився від сигаретного диму, а вони, дивлячись на фотографії, співставляли наші фізії.

Вирішивши, що ми — небезпечні вороги, зображені на знімках, вони викликали свого начальника.

Стодвадцятикілограмовий, він з’явився майже відразу ж. Ми тільки встигли поміняти на фішки три сотенні купюри, коли він підійшов до нас.