Купчинський Роман - Скоропад

— «Вітай нам милий брате-друже!
Ти певно зголоднів десь дуже,
Ось випий чарку й закуси.
М'яка, як масло, наша шинка,
Бо доброї породи свинка.
А може — кусень ковбаси?!»

Свідерко усміхнувсь: — «Ніколи
Я не тужив за алькоголем,
За шинкою не гинув теж».
Тут пан-отець почув, що блідне,
Що серце затремтіло бідне.
— «Невже ж — шептав — невже ж! Невже ж?!»

А Свідер глянув на тарілку
І шинки взяв кусок на вилку,
Покушав: — «Добра шинка ця!»
Відтак підняв і чарку вгору:
— «За вас усіх! За успіх Збору!
П'ю в руки нашого отця!»

Хоч сонце в вікна не світило,
Нікому лиць не золотило,
Отець, мов місяць, заяснів.
Чому — вгадать було не трудно:
Свідерко Абдулаг прилюдно
Горілку пив і шинку їв.

Це значить — не змінив він віри,
Хоч і було покус без міри,
Хоч серед персів добре чувсь!..
І пан-отець бадьорим кроком,
З великим усміхом і оком
Назад у свій куток вернувсь.

І товариство теж раділо,
Що Свідер далі наш всеціло.
Отцеві ж зірка золота
Світилася, що персіянка,
Християнина вихованка.
Не буде ворогом Христа.

Тепер з приємністю дивився,
Як Хан до ковбаси пришився
І чарку випить знав коли.
А й решта лицарів «Остроги»
Доказували скільки змоги,
Що на іслям не перейшли.

Старинний шляхтич де Новіна,
Нащадок славного коліна
На крісло вискочив як кіт
І так сказав: — «Шановні браття!
Чи тільки всього в вас завзяття,
Щоб їсти й пити?! Згине рід,

Як жити будемо без руху,
Як нам забракне в грудях духу
І салом запливе наш зір!
Шановний князю, дай нам змогу
Ступить на правильну дорогу,
Влаштуй, будь ласка, нам турнір.

Одні на конях, другі пішки,
А все на серйо, не на смішки.
Мечі і списи і шаблі
Напевно знайдуться у тебе,
То й позичать нема потреби,
По хуторах, чи на селі.

Свідерко буде Салядином,
Ти Ричардом із серцем львиним,
А замок твій — Єрусалим.
Твої всі чоловічі гості,
Хай будуть маври й хрестоносці,
Одні з тобою, другі з ним.

Ех, пригадаємо минуле,
Яке ми трохи призабули,
Заграє трубка бойова,
Заграє кров у наших жилах,
Що дуже біг свій сповільнила,
І буде діло, не слова!»

Отець Ігнат на те так мовив:
— «Чи мало ще своєї крови
Ви пролили в тяжких боях?!
Чи маєте отут для жарту
Пролити й ту незайву кварту?!
Це був би друзі гріх і жах.

Коли ти хочеш, мій Новіно,
Розбити лікоть чи коліно,
Знайди противника собі
І турніруйте хоч до ранку,
Ми ж приглядатись будем з ґанку
Твоїй завзятій боротьбі!

А зрештою — господар дому,
Най рішить, чи буде по-твому,
Чи по-моєму. Я скінчив!»
Князь лиш під вусом усміхнувся
І до Новіни обернувся:
— «Ти нам тут ролі призначив!..

Були такі і в наших родах,
Що з Ричардом ішли в походах,
На жаль порожній наш архів
Про русичів, як хрестоносців.
Зате він повний запорожців:
Самійлів, Бульбів і Сірків.

Твій плян, Новіно, першорядний,
Для мене милий і принадний,
(Тут пан-отепь легенько зблід),
Та виконать його сьогодні
Без підготови — ми не годні,
Бо він не вдасться нам як слід.

І зброю треба підшукати,
Одну-дві проби влаштувати.
Ти сам казав, що це не жарт.
Щоб кожний знав, де стати в строю,
Щоб кожний виказав у бою
І тіла міць і духа гарт.

Сьогодні, друже, на розраду
Зроблю тваринну дефіляду,
Як я це вчора обіцяв.
Всі постаємо коло хати,
А я вам буду поясняти
Їх родовід і хто придбав».

Отець до виходу метнувся,
Та князь просив, щоб він вернувся:
— «Дозвольте, отче, я вже сам
Полагоджу усе тим разом.
Пішлю дворецького з наказом
І дам запрошення паням!»

Не проминуло й чверть години,
А вже всі ждали на тварини,
Наліво збоку станув князь.
Дворецький, вождь із кости й крови,
Дав рогом знак, що все готове
І дефіляда почалась.

Гуски найперші йшли в поході,
Красуні в гусячому роді,
За ними крокував гусак.
То зашипів, як та гадюка,
То гуску у крило постукав
І так давав до маршу знак.

Ішли помало, гордо, пишно
І ґеґали ввесь час невтишне,
Так ніби заявляли всім:
«Як предки Рим оборонили,
То так і нам ще стане сили
Оборонити княжий дім».

Три свинки тьопали за ними,
Спокійно з мінами смішними.
Їх вів на шнурі сам Драглюк.
Нараз, не знати, — хліба кусень,
А може хрущ, а може гусінь!..
Зробився хрунькіт, квик і гук.