Купчинський Роман - Скоропад

А що припадком поміж нами
Знайшлися теж лицарські дами,
То ми спинилися отут,
Бо в тебе, як голосить фама,
Для всіх жінок заперта брама,
От ми ні в двері, ані в кут.

Пресвітлий Комтуре, не сердься,
Та лицарі не мали серця
Шукати десь для них кутка.
Це не ґорґони, не медузи,
А лагідні стрілецькі музи:
Малярства, пісні і танка»…

Князь звіт прийняв, не ворухнувся,
Лиш раз під вусом усміхнувся,
Коли довідавсь про жінок.
Хвилину ще з думками бився,
Вкінці либонь на щось рішився,
Бо підступив конем на крок.

— «Радію, друже, невимовно
І вас вітаю поголовно,
Мій дім — ваш дім. А щодо дам,
Журитися нема потреби,
Усіх запрошую до себе
І честь належну їм віддам.

Давай же руку, любий друже.
Стужився я за вами дуже,
То й обійняти всіх вас рад.
Тепер ти їдь по товариство,
Скажи, нехай рушають бистро,
А ми вертаємось назад!»

По цім коневі дав острогу,
Кінь вискочив якраз на ногу
І вихром комтура поніс.
А я шепнув ще до Лелеки,
Що вже немає небезпеки,
Бо згинув антидамський біс…

На замку, як в горшку кипіло,
Дворецький добре взявсь за діло
І кожному роботу дав.
Ці підмітають, ті виносять,
Тамті траву довкола косять,
Щоб терем краще виглядав;

Усе те князь, мов переочив,
Заїхавши, з коня зіскочив
І в хату поспішив мерщій.
Там, заки джури ще наспіли,
Гукнув, аж шиби задзвеніли:
«Стрілецьку шапку й однострій!»

І я побіг сяк-так прибратись,
Помитись трохи, причесатись,
Стрясти представника тягар.
Хай інші вже проводять діло!
Та лихо Юру підсадило —
Прийшов по срібний гонорар.

Я навіть дати вже мав намір,
Та враз почув знадвору гамір
І «Слава» радісне, грімке.
Кажу: «Ти, Юро май довір'я!»
І швидко з хати на подвір'я!
А там побачив я таке:

Крізь челюсть замкової брами
Вози в'їжджають за возами
І уставляються рядком.
Отець Ігнат як сонце сяє
Й, забувши, що в руках тримає,
Благословить усіх гачком.

Лицарство і лицарські дами,
І капелюхами й руками
Отцеві віддають поклін.
А князь при вході до палати
Стоїть, гостей щоб привітати
І завести в затишшя стін.

Він — у стрілецькім однострою,
В такім, як був колись у бою,
На бакир шапка, тільки вус
Пішов у низ і став буйніший,
І обвід тіла обширніший,
А так — класичний Усусус.

Дивився я і любувався,
Як в'їзд на замок відбувався,
Радів, що все пішло як слід.
Благословив нічного духа,
Князя, що слів моїх послухав
І джуру, що заніс мій звіт.

Тим часом гості пил струсили
Й до Скоропада підступили.
Він усміхавсь привітно всім.
Жіноцтво цілував у ручку,
Чи мала перстень, чи обручку,
І повторяв: «Гість в дім — Бог в дім!»

З мужчинами пішло все гладко.
Ці підступали за порядком
І кожний праву підіймав,
А ліву руку клав на груди,
На знак, що вірний був і буде.
— «Рука і серце» — заявляв.

Отець Ігнат вітав сердечно
І всіх поклепував поплечно.
— «Здоров був. друже. Стільки літ!».
— «Егеж, так-так! Багато років».
— «А час, як та вода з лотоків
Пливе від нас на другий світ».

Ви бачили порожній вулій?!
Стоїть собі сліпий, нечулий.
На шапці мох, кругом бурян,
Та ось дав пасічник до нього
В погідний день роя нового
І вулій грає, як орган.

Так грав і терем Скоропадів,
Як князь гостей туди впровадив
І ті повсюди розбрелись.
Лицарські голоси гуділи,
Жіночі перлами дзвеніли
І срібним потічком лились.

Князь, пильно гостями зайнятий,
Ходив з кімнати до кімнати
І приступав то тут, то там.
Усюди, де почав розмову,
Мав для мужчин цікаве слово,
А гладкий комплімент для дам.

В однім гурті ішла повчальна
Дискусія орієнтальна:
Про персів, турків, про Коран.
Хтось там сказав: — «Іслям цікавий,
Та для жіноцтва не ласкавий,
В подружжі муж — всевладний пан!»

Зачувши цю останню фразу,
Господар підступив, та зразу
Ще голосу не забирав,
А тільки інших пильно слухав.
Нарешті вусами порухав,
Підніс брову і так сказав:

— «Коли іде про дива Сходу,
Я розкажу одну пригоду,
Що в Царгороді мав я раз,
Як від австрійського монарха
Возив листа до патріярха
І мусів ждати довший час