Олексій Кононенко - Чоловіче чтиво. Комедія з елементами драми

– Це дрібниці! А ось мій зять прямо-таки незвичайна людина! Він не тільки нічого не вимагає, а ще й дочку мені повернув…

Зять до тещі:

– Коли ви, мамо, помрете, мабуть доведеться поховати вас із вогнегасником.

– А це чому?

– Ну, ви розумієте, пекло і всі такі речі…

Чоловік прочитав листа від тещі і невдоволено каже дружині:

– Геть совість втратила твоя мати!

– Що таке? – обурилась жінка.

– Коли кабанчика кололи, я їздив? їздив! Коли горіхи збирали, їздив? їздив! Коли мед качали, був? Був! А тепер пише: «Приїдь, синку, допоможи город скопати і картоплю посадити…» Вже зовсім на шию хоче сісти…

– Микито, скоро нас буде троє!

– Невже, Ганю?!

– Так! Моя мама приїде до нас жити!

– Чого це твоя теща вчора увечері так верещала?

– То я їй перед сном ноги мив…

– І я своїй мию!

– Ти витираєш?

– Ну!

– Отож. А я викручую!..

– Мамо, – каже доня, – може ті гриби отруйні, давайте собаці дамо, побачимо, що буде?

– Здуріла, чи що? Такого доброго собаку загубити! Он скоро твій Іван на обід прийде, тоді й побачимо.

Теща з валізою на поріг, а зять:

– Мамо! Ми вам такі раді! Якраз машину купили, то давайте я вас одразу і відвезу!

Заїхав зять до тещі бричкою, прив'язав коня, зайшов до хати. Вона якраз вареників наварила. Подала в макітрі.

– Дякую, мамо, я сьогодні не снідав, – присів до макітри зять.

Дивиться теща – вареники кінчаються. Вона хутенько коня відв'язала, забігає до хати:

– Ой, Іване, кінь утік!

Зять схопив макітру з варениками і з порога:

– От скажений кінь – не дасть поснідати! Я побіг, мамо, макітру жінка увечері принесе…

– Ну, ти, друже, на морі відпочив, щоки рожеві, товсті!

– Ага! Місяць тещі й дружині гумові матраци надував!

– Бабо, а твій ніс влізе в цю пляшечку? – запитує онук.

– Що ти плетеш, халамиднику?!

– А чому ж тато каже: «Моя теща куди хоч свого носа всуне!»?

– Мамо! Я заміж іду!

– Ти хоч познайом з майбутнім зятем!

– Он, бачиш, «мерседес» припаркувався? Бачиш, чоловік виходить з машини?

– Доню, він же майже мого віку!

– То не він, мамо!

– Його батько?

– Ні! Його молодший син!

Теща подає зятю гвіздок. У того на той момент випадає з рук молоток і тюкає тещу по голові.

– Мамо?! Куди я попав?

– А, синку, куди й цілився…

Теща купила зятеві машину. Перша поїздка. Зять за кермом, дружина позаду, а теща поруч.

– Чого летиш, як на пожежу?! – теща.

– Чого повзеш, як черепаха?! – жінка.

Виїхав зять за село, зупинив авто, вийшов:

– Ану обидві – за кермо!

Сидить літня жіночка у черзі до зубного лікаря. Та все крутиться, та все зітхає, та все стогне.

– Не переймайтеся, тітко! Нічого такого страшного там немає! – заспокоює її якийсь чоловік.

– Ага! Немає! Лікар – мій зять!

– Опанасе! Як то може бути, з жінкою увесь час гиркаєшся, а тещу хвалиш?

– Теща завжди була проти нашого шлюбу!

– Ото, куме, дощ! Благодать! Тепер усе із землі полізе!

– Як усе? Як полізе? І моя теща?!

Гостює теща у зятя. Та вже й другий тиждень. Заходить якось зять до хати:

– Мамо, їхав через ваше село, бачив, як ваша хата загорілась. Може ще досі горить…

– Господи! Куди ж я тепер піду? Буду у вас доживати.

Шле теща зятю телеграму з санаторію: «Вишли грошей, горю»!

Зять не шле. Думає: «Може ж таки згорить!»

Було це давно. Насипала теща каші у миску на двох. З одного боку помастила добряче маслом і поставила тим боком навпроти дочки. Сів зять до столу та й каже:

– Якщо я, мамо, чим перед вами завинив, то хай мене Бог розверне так, як я цю миску!

І розвернув миску мащеним боком до себе.

– Як тобі, Микито, вдалося так зберегтися, ти так молодо виглядаєш!

– То не дивина. Моя теща відняла у мене півжиття.

Взяв зять тещу на руки, виніс на балкон:

– Подивіться, мамо, які люди кругом. Той з тещею свариться, той б'ється, а я вас відпускаю…

У перший день після весілля зять прокинувся раненько, прибрався, зготував сніданок, розбудив жінку і тещу, покликав до столу, дістав горілку, налив по чарці, подав сніданок, а потім запитує:

– А що, жінко, добрий був сніданок?

– Добрий, – каже жінка.

– А що, мамо, гарно поснідали?

– Гарно! – каже теща.

– Дивіться, щоб так мені кожного дня було!

– Як живеш?

– Непогано. А ти?

– Та здоров'я вже не те… Погано бачити став… Он іде якась людина, а хто – не впізнаю…