Олексій Кононенко - Жіноча і чоловіча логіка. Анекдоти про жінок і чоловіків

– Скучаю за тобою, плачу, хвилююся за тебе. А ти?

– Сосиску їм!

– Ти образилась?

– Ні.

– Дуже?

– Так.

– Ти де?

– Я під’їжджаю.

– Я ж тобі на домашній дзвоню!

– Де ти був? – питає дружина чоловіка, який прийшов додому пізно.

– Я птаха вільна, де хочу там і літаю.

Наступного дня дружина приходить додому ще пізніше.

– Де ти була? – гнівається чоловік.

– Це ти – птиця вільна, а я – підневільна: як відпустили, то й прилетіла.

– Ти куди зібралася?

– Іване, – я на п’ять хвилин збігаю до сусідки, а ти ж дивися, через кожні півгодини помішуй оцю кашу, щоб не пригоріла.

Чоловік вранці збирається на рибалку. Дружина:

– Ти куди?

– На рибалку.

– Піймай, будь ласка, одну щуку, кіло карасів, мішок картоплі і пакет молока.

Дівчинка-першокласниця прийшла додому ввечері першого вересня.

– Як тобі сподобалось у школі? – спитала мама.

– Це просто трата часу, мамо. Читати я вмію, писати – теж, а розмовляти вони мені там не дозволяють.

У їдальні.

– Це не суп, а якась вода!

– Не якась, а кип’ячена!

– Скажіть, чоловіче, як пройти в баню?

– Заходьте! Тут роздягальня, а через дорогу – баня.

– Не розумію, як Микита міг оженитися на такій страхолюдині?!

– Ну, ти даєш! Та він же з неї пилюку здуває! – Господи! Вона ще і в пилюці!

– Що ти крутишся перед дзеркалом?

– Хочу талію роздивитися…

– Так ти груди підніми!

– Усі радять мені поміняти роботу!

– А ти?

– А на що її міняти, якщо я не працюю?

– Люба моя, у нас є що випити?

– Зараз принесу води.

– Я випити хочу, а не помитися!

– Марійко, налий сто грамів!

– Пити?! Зранку?!

– Пити, пити… Ліки хотів запити!

– Надокучило сидіти на шиї у жінки!

– Підеш працювати?

– Ні… Поїду до батьків.

– Ох, Опанасе, дістала мене моя Ганя! Замучила! Пиляє і пиляє!..

– Та заспокойся. Головне, щоб гармонія була в ліжку.

– А в ліжку – повна гармонія. Вона не хоче, а мені й не треба…

– Кинув я пити! І курити! І жінку кинув!

– А жінку чому?

– Не заслужила вона такого щастя!

– Кажуть, що ти дуже вдало одружився?

– Де там «вдало»? Наречена не прийшла на весілля!

– Я це й мав на увазі.

– Ти чув, Петро кинув пити…

– Сила волі?

– Ага, у його дружини Олі сила є!

– Давай вип’ємо за мою дружину, першого космонавта нашої Гусівки!

– Куди ж вона полетіла?

– Сказала, що їде від мене аж на місяць!

– П’ять років тому ми з чоловіком поїхали відпочивати окремо.

– Ну і як? Чоловікові сподобалося?

– Не знаю. Він ще не повернувся.

– Алло, Галю, я купив квитки в театр!

– Чудово! Я вже починаю збиратися.

– Правильно робиш. Треба встигнути, бо квитки на завтра.

– Навіщо ти втік із в’язниці?

– Та ж хотів оженитися…

– Ну в тебе й уява про волю!

– Ох і шия ж у тебе, Митю!

– Так я ж сало їм!

– Та все одно ж мити треба!

– Іване, ти коня на ходу зупиниш? В палаючу хату зайдеш?

– Ні-і!

– От за те я тебе, Іване, і люблю, що ти не баба!

– Опанасе! А якби ти бабою був, ти б у «Плейбої» голим знявся?

– Ну… дивлячись за які гроші…

– Отож! Усі ви, баби, такі!

– Життя починається в момент народження.

– Ні, життя розпочинається в момент зачаття.

– Ні! Життя розпочинається, коли дружина з донькою їдуть на курорт!

– Вчора за мене дві жінки билися!

– Не може бути!

– Може! Одна кричала: «Забирай його собі!», а друга: «А навіщо він мені здався?»

– То твій хлопець стоїть біля під’їзду? – запитує батько.

– Звідки ти знаєш, тату?

– Він палить мої сигарети!

– Ти була одна? – накинувся батько на доньку, яка пізно вночі прийшла додому:

– Одна.

– А з ким ти була одна?

– Вчора приходжу додому – а у мене у ванній страус!..

– Ну!

– Потім придивився – все нормально, дружина прання влаштувала.

– Дівчино, а можна ваше фото попросити?

– Можна. А навіщо?

– Поставлю вдома на шафці, щоб діти боялися за цукерками лазити.

– Марійко! Вставай! Світи лампу!

– Чого тобі?!

– Оце, лежав, лежав, думав, думав, якби зібрати в селі всі сокири, зв’язати докупи і гехнути в ставок – ото булькнуло б!

– Знаєш, люба, як мені сьогодні повезло?!

– ?!

– Той синій костюм, що ми купили за 400 гривень, як програв, як за вісімсот!

– Я поселю вас в номер, у який ми селимо молодят.

– Навіщо? Ми одружені вже десять років.