Олексій Кононенко - Жіноча і чоловіча логіка. Анекдоти про жінок і чоловіків

– А чому ж ти за нього заміж не ідеш?

– Не подобається він мені. Не по-до-бається!

– Подивися, он там, в кафе, чи не Юрій це Нікулін?

– Та ти що, моя дівчинко, він же помер!

– Ні, ні, дивися, він ворушиться!

– Милий, ти любиш мене?

– Так само, як і ти мене, люба.

– Ну, знаєш, – це вже занадто!

– Щороку у мене з’являється дитина!

– А ви пробували рік-два не зустрічатися зі своїм чоловіком?

– Пробувала – не допомагає…

– Дощ на вулиці… Чим займемося?

– Давай кинемо монетку: якщо випаде орел, то ти будеш робити все те, що захочеш, якщо решка, – то все, що я захочу.

– Ну, ти кидай, а я піду приготую ліжко!

– Я не заміжня. Мій чоловік помер п’ятнадцять років тому.

– Але ж у вас є маленькі діти!

– Помер мій чоловік, а не я.

– Петрові дружина народила чотирьох синів і всіх назвала одним іменем – Іван!

– А як же вони їх розрізняють?

– Кажуть, що по батькові…

– Моя дружина постійно порівнює мене з Аленом Делоном.

– Так між вами немає ж нічого спільного!

– Вона так і каже.

– Зогрішила я, батюшко. Вперше в житті.

– Постав свічку, покайся. Бог простить.

– А про всяк випадок ще зо три свічки поставити можна?

– У мене було чотири чи п’ять чоловіків…

– Небагато…

– І не кажи, не вдався тиждень…

– Оце на базарі була. Новини слухала.

– І що цікавого?

– Та хіба ж доступишся. Я далеко стояла, нічого й не почула.

– Любий, у мене для тебе дві новини, гарна і погана…

– Почни з гарної.

– У мене дев’ять місяців не буде місячних…

– Є для вас один цікавий варіант. Молода вдовичка. І при тому – цнотлива!

– Вдова – і цнотлива?

– Та вона так давно була заміжня, що вже все забула!

– Мені доведеться на деякий час відкласти весілля з Іваном.

– Чому?

– Я виходжу заміж за Петра.

– Про що ти думаєш, любий?

– Про те, що й ти.

– Який же ти негідник!

– Любий, здається, ти скоро будеш татусем!!!

– Оце так! Чудова новина!

– Чудова?! Про це тільки що повідомила мені твоя секретарка.

– Любий, правда, що мої очі голубі, як небо?

Милий, а вуста мої червоні, мов троянди?

– Угу.

– О, як я люблю, коли ти кажеш мені такі слова!

– Ви випадково не бачили тут мого чоловіка?

– А як він виглядає?

– Думаю, увесь зелений від злості…

– Васю, тобі добре?

– Мені прекрасно!

– Добре тобі, Васю…

– Не вірю я, Клаво, у любов з першого погляду!

– Чому?

– Ну як ти дізнаєшся з першого погляду, скільки він заробляє?

– Ох і весілля ж було минулого тижня! Так гуляли, так гуляли… Аж на третій день розійшлися!

– Гості?

– Та ні! Молодий з молодою!

– Марійко, скільки ти важиш?

– З окулярами – сто п’ять кілограмів.

– А чому з окулярами?

– Без них я не бачу цифр.

– Вчора гостювали у Кабацьких.

– Що ж ти там робила?

– Цілий вечір грала на піаніно.

– Правильно! Я теж не люблю цю сім’ю.

– Мій чоловік, здається, з’їхав з глузду!

– Тобто?

– Уявляє себе президентом!

– Треба до лікаря.

– Воно то й треба… Але так хочеться побути дружиною президента…

– Алло! Міністерство?

– Ні. Це взуттєвий магазин.

– Вибачте, я переплутав номер…

– Нічого, приходьте – поміняємо.

– Пані, ви хочете розвестися з чоловіком?

– Так!

– В чому ви його звинувачуєте?

– В плагіаті!

– Тобто?

– У ліжку він в точності повторює рухи зовсім іншого чоловіка!

– Чому це Василь учора так кричав на свою дружину?

– То вона не хотіла йому казати, на що витратила гроші.

– А сьогодні чому він так репетує?

– Сьогодні вона йому сказала…

– Ти зрадила мені!

– Це неправда!

– Ти зрадила мені з таксистом!

– А це вже дійсно брехня!

– Марусю, що б ти стала робити, якби я тебе зараз поцілував?

– Закричала б: «Мамо! Мамо!»

– І що?

– А вдома нікого немає…

– Любий, мені окуляри зняти чи залишити?

– Краще без окулярів…

– А блузку?

– Знімай, кохана…

– А спідницю?

– Знімай, кохана…

– А бюстгальтер?

– Знімай, кохана…

– А трусики?

– Знімай, кохана…

– А тампакс?

– От невезуха! З цього треба було і починати!..

– Не знаю, як і сказати батькам, що я розлучилася.

– Чого ж ти боїшся?

– Так вони ж навіть не знають, що я була одружена.

– Навіщо ж їм взагалі щось говорити?

– Обманщик! Я знаю, що ти мене зраджуєш!

– Заспокойся, любонько, дай вимовити хоч слово.

– Хочеш виправдатися?! Знаю, що зможеш, але внутрішній голос мені говорить протилежне!