Олексій Кононенко - Жіноча і чоловіча логіка. Анекдоти про жінок і чоловіків

– І не треба. Я вже три роки як не прошу…

– Краще б я вийшла заміж за чорта!

– Нічого б у тебе не вийшло. Шлюби між близькими родичами заборонені.

– Святий отче, я грішна. Ніяк не можу відірватися від дзеркала, – така я гарна, така я гарна… – Заспокойся, дитя моє, це не гріх – це омана.

– Ого! Оце краля!

– Троє дітей!.. Та не у неї! У тебе, бовдуре!

– Ось уяви собі: ти повернувся додому пізно і в тебе на спині дружина помічає сліди губної помади. Як ти будеш виправдовуватися?

– Я скажу: «Люба моя, ти ж сама бачиш, що я ухилявся, як тільки міг!»

– Друже, чому ти такий сумний?

– У мене син народився… Але про це дізналася моя дружина.

– Чому ви бажаєте розлучитися з дружиною? – Тому що вона будить мене серед ночі і шепоче: «Тобі вже час іти, любий».

– Ти знаєш, друже, за статистикою кожна друга жінка зраджує своєму чоловікові.

– Та навіщо мені статистика! Мені потрібні імена, прізвища, адреси, телефони…

– Мені треба вибрати подарунок…

– Вам для дружини чи щось дорожче?

– Скажіть, ви, випадково, не син Іваненка?

– Син. Але про те, що випадково, чую вперше.

– Ти своїй дружині допомагаєш по господарству?

– Ні. Я все роблю сам!

– Мені потрібна робота! У мене п’ятеро дітей!

– А що ти ще вмієш робити?

– Чудове містечко, хоч і невеличке. А населення тут швидко росте?

– Не росте зовсім. Коли народжується одна дитина, один чоловік втікає з міста.

– Милий, веди себе достойно, не роздягай поглядом кожну студентку. Ти ж одружений!

– Ну то й що? Коли ти на дієті, це ще не значить, що ти не маєш права читати меню в ресторані.

– Знаєш, любий, в одному африканському племені чоловіки продають своїх дружин. А ти продав би мене?

– Ну, що ти, люба… Я б тебе подарував!

– Любий, чому ми так пізно прийшли в магазин за хутром?

– Не балакай багато! Краще ґрати пиляй на вікні…

– Любий, я тобі дуже дякую за нове шкіряне пальто, що ти мені подарував. Але знаєш, мені так жаль тварину, з якої здерли шкуру, щоб одягнути мене за дві тисячі гривень.

– Дякую за співчуття…

– Любий, чому твоя дружина на мене так підозріло дивиться при зустрічах? – запитує у шефа секретарка.

– Тому що вона теж колись була моєю секретаркою.

– Ми знайомі всього лиш десять хвилин, а ви вже хочете заволодіти моїм серцем!

– Люба, повірте, я не цілюсь так високо…

– Чому ти не носиш шлюбну обручку?

– В таку спеку?

– І ти думаєш, що я буду носити цю норкову шубку все життя?

– А чому б і ні, люба? Норки ж носять…

– Чому ти носиш обручку не на тому пальці?

– Тому що одружився не з тою…

– Як записати? Вона вам дружина чи хто?

– Чи хто…

– Мені зрозуміло, чому касир нашого банку втік з касою у Південну Америку, але хоч убий мене, не розумію, навіщо йому там дружина нашого директора?

– Він поступив розумно. Тепер може бути впевненим на сто відсотків, що директор ні за яких обставин не буде його шукати.

– Найкращий спосіб заспокоїти дівчину, коли вона в істериці, – пояснює психіатр студентам-медикам, – це швиденько поцілувати її…

– А як найшвидше довести її до істерики?

– Петре, бачиш он ту копицю сіна? Так от, на ній вчора Іван твою Клаву «того»!

– Так що, це тепер моє сіно?

– Ну буває ж таке! Іван на другий день після весілля виграв у лотерею триста тисяч!

– Йому завжди не везло!

– Хто тебе познайомив з твоєю Клавою?

– Ні, ні… Ми випадково зустрілися. Ніхто не винен…

– Хіба може жінка з такими очима вбити? Хіба може жінка з таким розкішним бюстом піти на вбивство?! Хіба може жінка з такими ніжками, з таким станом відібрати життя?… Я кінчив, пане суддя! – блиснув очима адвокат.

– Я теж! – опустив очі суддя.

– Ти щасливий у шлюбі?

– Так… Але не дає спокою одна думка. Мені здається, що вона більш вдало вийшла заміж, ніж я оженився…

– Чоловіче, у неділю – двадцять років, як ми побралися! Може у суботу кабанчика заріжемо?

– З якого переляку?! Кабанчик у чому винен?

– Яка буря, Микито! Таке саме було, коли ти до мене сватався.

– Так… То був жахливий вечір!

– Петре! Ти давно вже позичив у мене 50 гривень і все не віддаєш!

– Виходь за мене заміж і гроші будуть нашими.

– І чому ж це я живу з дурнем ось уже двадцять років?!

– Та з дурнем можна жити і сорок! Спробувала б ти хоч рік прожити з розумним!

– Що тут мій милий поробляє?

– То се, то те, рідненька, то ще щось, то чарку сполоснув…

– У вас, чоловіків, одне на умі!

– Чому одне? А закусить?