Олексій Кононенко - Жіноча і чоловіча логіка. Анекдоти про жінок і чоловіків

– Ось вам гроші, купіть квіти для офіціантки.

– Звісно, пане, із задоволенням, – розкланюється втішений хозяїн. Вона так вам сподобалася?

– Зовсім ні. По-моєму, вона померла.

Відомого композитора, який жив у невеликому містечку біля столиці, відвідав приятель із іншого міста. Вони гуляли вулицею, і гість, здивований тим, як шанобливо вітаються із композитором молоді люди, вигукнув:

– А ти і справді знаменитий! Тебе знає навіть молодь.

– Ну звичайно! Адже мій син – центр нападу в шкільній футбольній команді! – відповів композитор.

– Ви повинні стрибнути з цієї вишні.

– Дуже високо! А якщо я розіб’юся?

– Нічого, це ж останній кадр фільму.

– Що, більшість чоловіків такими вже віруючими стали? Увесь час кланяються.

– Та то вони недопалки збирають!

– Знаєш, я мушу тобі де в чому признатися… Я – одружений…

– Тьху! Як ти мене налякав! Я вже було подумала, що в тебе вкрали машину!

– Як твоє сімейне життя?

– Останнім часом паскудно! Жінка хоче зі мною розійтися, бо я не пасую до нових гардин у вітальні!

– Мій чоловік – ангел! – сповіщає подруга подрузі після недавнього весілля.

– Мій теж не мужчина, – відказує, зітхаючи, подруга.

– Твій чоловік продовжує ревнувати тебе безпричинно?

– Ні, тепер є причина.

– Коли ви зателефонували моїй дружині, і сказали, що я сьогодні залишаюсь допізна на роботі, як вона відреагувала?

– Вона запитала: «Чи можу я на це твердо розраховувати?»

– Ну чому так везе різним ідіотам і дурням? Їм завжди дістаються найгарніші жінки!

– Дякую, любий!

– Скільки років твоїй дружині?

– Якщо їй вірити, то вона молодша від нашого старшого сина…

– Як часто твій чоловік ходить на стриптиз?

– Не дуже й часто… Але за рік п’ять біноклів зношує…

– Галю, я ж просила, щоб ти нікому не говорила, що Василь до мене посватався!

– А я й не говорила! Я тільки запитала Катю, чи вона про те знає…

– Ви недавно одружилися і ось звертаєтесь до суду із заявою про розлучення… Чому?

– Та… чоловік примушує мене їсти те, що я йому готую!

– Як же ви там нині живете, в партизанських краях?

– Вночі сидимо в засідці. Чуємо – поїзд… Ну, думаємо, підпустимо ближче… І тільки він з нами порівнявся, ми вискакуємо: «Пиво! Горілка! Пиріжки!»

– Що це ви, Маріє, на мою білизну так дивитесь? Хіба ви свою ніколи не розвішуєте?

– Розвішую, звичайно… Але я її перед тим перу.

– Сонечко моє, минув лише один день, як ми побралися, а ти вже зі мною сваришся!

– Але ж я чекала цього з дня нашої першої зустрічі!

– Клаво, я чула, що твій Опанас став жертвою медицини. Невже рентгенівське проміння? – Ні. Відбитки пальців.

– Шеф підвищив мені зарплатню, коли дізнався, що я назвала сина його іменем.

– Мені теж прибавив, правда, за те, що я не дала своєму синочку його прізвище.

– А до мене у вас були хлопчики?

– Ні… Були дві дівчинки, але вони зараз у баби.

– Алло! Леся вдома?

– Якщо ви Іван – більше не дзвоніть! Якщо ви Тарас – приходьте завтра після шостої… Якщо ви Василь – Леся в кав’ярні за рогом.

– Маріє, перш ніж лупцювати дитину, треба було мене покликати!

– З тобою я увечері розберусь!

– Слава Богу, додзвонилася!

– Яка ще Слава?

– Слухай, подруго, учора йду через парк. Раптом бачу – чоловічий силует! Ну, я, значить, бігом!

– Догнала?

Чоловік увечері: «Попідстрибуй трохи на ліжку, нехай сусіди подумають, що ми кохаємося».

Дружина вранці: «Постукай ложкою по тарілці, нехай сусіди думають, що ти їси».

– Уяви собі, Вітас застрелив свою невірну дружину!

– О Боже! Як добре, що я не вийшла за нього заміж!

– Дівчино, ви так чудесно сьогодні виглядаєте!

– Це сьогодні я ще хвора і з температурою.

– Ви підтверджуєте, що звинувачений живе з цією жінкою, як з дружиною?

– Ні, набагато краще.

– Я бачу, в тебе пришиті всі ґудзики. Зразу видно, що чоловік одружений!

– Так. Це перше, чому навчила мене дружина під час медового місяця…

– Миколо, твоя дружина щось кепсько виглядає.

– Вона страждає за свої переконання. Переконана, що може носити взуття 34-го розміру.

– Це правда, що Олена Іванівна погано живе із своїм чоловіком?

– Так. Але дуже гарно із чужими.

– Сельто Соломонівно, як ваш головний біль?

– Ой! Пішов грати в карти!