– Ні, мабуть, образливо дуже, – а що?
– Тоді нічого.
– Кумо, а що ти привезла собі з Польщі? – Пару нічних сорочок, бо ті старі вже всім обридли.
– Куме, минулого тижня малесенька піщинка потрапила в око моїй жінці і вона пішла до лікаря. Цей візит коштував сорок гривень. Уяви собі – за один візит!
– Про що ти, куме, говориш? Три дні тому на очі моїй дружині потрапила хутряна шуба. Так це мені коштувало вісім тисяч. А ти про піщинки торочиш…
Розмовляють дві куми:
– Мій чоловік такий вразливий, мов мімоза. Коли я, наприклад, рубаю дрова, він стане в куточку і гірко плаче через те, що мені доводиться виконувати таку важку роботу.
– Куме, кажуть, ти вчора перебив головою телеграфного стовпа?…
– Еге, перебив. Нехай не чіпляється до моєї дружини…
– Вчора на зборах, куме, підмінили мені капелюха.
– Хто ж міг узяти такого старого капелюха? – Не знаю, бо я вийшов раніше за всіх.
Повертається кум Петро з відрядження, а назустріч йому кум Іван:
– З приїздом, куме! А ти ще не знаєш, що твоя жінка покинула тебе і виїхала з Грицьком?
Помовчавши від несподіванки, Петро каже:
– Шкода… Добрий хлопець був…
– Скажіть, куме, чому розумні, коли думають, чухають скроні, а дурні – потилицю?
– Треба подумати, – відказав кум, чухаючи потилицю.
– Куме, скажіть, хто познайомив вас із вашою дружиною?
– Це був випадок. Нема кого звинувачувати.
– Куме, правильний гість ніколи не буде чекати, доки господарі почнуть йому натякати, що, мовляв, пора і честь знати.
– Оце добре ви, куме, кажете, зараз я вас до порога проведу.
– Такий гість скаже: «Щось я засидівся. Де у вас тут переночувати можна?»
– Куме, кажуть, ти навчив свою жінку грати в карти?
– Навчив, і знаєш, добре вчинив. Минулої суботи я відіграв у неї половину своєї зарплати.
– Куме, а чого ви ходите у дірявому капелюсі?
– Моя дружина поклялася, що не піде зі мною нікуди, доки я не куплю собі нового капелюха.
– Чого ти такий сумний, куме?
– Бо жінка знову розбила горня.
– І чого журитися?! Моя жінка часто таке робить.
– Але моя розбила його у мене на голові!
– Куме, а чого це в тебе синець під оком?
– А нехай не лізуть!
– Кумо, файного ґазду маєте. Як сонечко!
– Ти вгадала: як звечора піде, то аж вранці з’явиться.
На лаві сидить кум Іван, під ногами порожня пляшка, з кишені стирчить інша. Підходить кум Степан:
– Куме, ну чого ти так побиваєшся?
– Жінка пішла до сусіда… Уже три дні…
– Та не переймайся. У вас же діти, господарство. Погуляє, отямиться та й повернеться.
– Саме цього я і побоююсь…
– Куме, а скільки років ви одружені?
– Та, жінка каже, що п’ятнадцять років, а мені здається, що вже років з п’ятдесят.
– Куме, ви взяли жінку з любові?
– Ні, із Жмеринки…
Прийшов кум Іван до кума Петра весь закривавлений.
– Куме, що трапилось?
– Пес вкусив.
– То подай на власника в суд.
– Не можу, то мій пес.
– То пристрель його, якщо він такий дурний.
– Не можу, бо я сам винен.
– Як це?
– Я вперше прийшов додому тверезий, і пес мене не впізнав.
Розмовляють дві куми:
– Кумо, не знаю, чого мій чоловік називає мене жайворонком?
– Напевне, хотів би, щоб ти на зиму відлітала в теплі краї…
– Кумо, коли я п’ю каву, то потім довго не можу заснути.
– А у мене навпаки. Коли я сплю, то взагалі не можу пити кави.
– Кумо, чого ж ти так мучишся зі своїм чоловіком?
– А звідки ти взяла?
– Та ж він тебе щодня лає!
– Ну то й що?
– І додому повертається після півночі!
– Буває.
– І не святі стосунки у нього з чаркою…
– Трапляється…
– І не помічник тобі.
– Це вже правда: яка з нього поміч?
– То як же ти живеш з таким нікудишнім, геть ні на що не здатним?
– Ось так і живу, бо знаю, що є ще гірші…
Кум Грицько святкував «золоте» весілля.
– Я за п’ятдесят років спільного життя жодного разу зі своєю Марією не посварився, – хвалився він перед кумом Петром.
– Поділися, куме, секретом, як це тобі вдалося не сваритися?
– Дуже просто: як тільки я бачу, що жінка починає злитися, то одразу біжу на вулицю. Отак сорок років і прожив… на вулиці.
– Куме, а ще десять?
– А десять – проспав…
Розмовляють два куми.
– Ми з жінкою, куме, хатню роботу розподіляємо між собою. Наприклад, я ріжу цибулю, а жінка плаче.
– Куме, а як ти провів медовий місяць?
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу