Олексій Кононенко - Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні

– Куме, з якого часу ви знайомі зі своєю жінкою?

– З дитинства. Пам’ятаю, коли я колисав її на руках, вона любила ляпати мене по лисині.

Розмовляють дві куми:

– Дорогенька, любонька ви моя! Не робіть фатальних помилок. Якщо ви погано готуєте, не давайте чоловікові сніданок, то обід для нього стане вдвічі смачнішим.

– Куме, раніше наш собака посідав перше місце в серці моєї дружини. Тепер це місце зайняв я!

– І як це тобі пощастило?

– Розумієш, пес настільки розбестився, що не їсть те, що готує жінка. А я – їм!!!

– Куме, мені наснилось, що в просторі летить блюдце. Сідає. З нього злазить робот і запитує: «Хочете чаю?» Я п’ю чай. Тоді робот займає своє місце на блюдці і зникає. Що б воно, куме, означало?

– Я думаю, що ти посваришся з жінкою. Коли починають літати блюдця і, взагалі, посуд, – це на сварку. Сам знаю!

– Куме, а чому ви хочете розлучитися з жінкою?

– Бо вона хропе.

– Це ще не привід.

– Але вона хропе щоразу з іншим!

– Кажеш, куме, твої справи знову йдуть добре?

– Не те, щоб добре, але краще.

– Так це ж добре, якщо вони йдуть краще?!

– Звичайно, але було б ще краще, аби вони йшли добре.

– Куме, ви могли б мені позичити три тисячі гривень?

– Навіщо вам такі гроші?

– Хочу раз і назавжди розрахуватися з боргами.

– Куме, вибач, я залишив удома гаманець, а мені конче потрібні гроші. Будь ласка, позич до завтра.

– Ось тобі гроші на автобус, повертайся додому і візьми гроші. І тобі добре, і мені спокійніше…

– Куме, ти подав позов до суду на Петренка? За що?

– Він обізвав мене бовдуром.

– Чому ж ти не ображаєшся, коли я тебе так обзиваю?

– Ти, куме, – інша справа… Ти мене знаєш з дитинства.

– Куме, знаєте, коли я читаю медичний довідник, я починаю поступово відчувати у собі всі хвороби, що там описуються.

– У мене те саме з карним кодексом, коли я його гортаю.

Купили якось два куми маленьке порося на базарі, домовилися, що годуватимуть його разом, а коли заколють, то поділять м’ясо і сало порівну. От один кум прийшов напідпитку та й каже:

– Чуєш, Іване, ти свою половинку хоч годуй, хоч паси, а я свою половинку колю!

Зібралася кума до магазину, а до неї підходить подруга:

– Ти, кумо, ідеш в магазин? Візьми пляшку, ні – краще дві, – і дає гроші.

– А в тебе що, сьогодні свято?

– Свято, дорогенька, свято. Мій Микола сьогодні вперше після зарплати тверезий прийшов.

– Ваш собака, кумо, на мене уже не гавкає.

– Мабуть, боїться, бо хто ж не знає вашого язика.

– Куме, які новини?

– А звідки я знаю?! – стенув кум плечима. – Справа в тому, що коли я виходив з хати, теща ще спала.

Прийшов кум Іван до кума Степана. А кум Степан саме вечеряє зі своєю сім’єю. Степан каже до Івана:

– Запросили б і вас до вечері, але ж немає ложки…

А кум витягує свою ложку з-за халяви та й сідає до столу. Степан вихопив у кума ложку та й кинув до порога. Кум Іван встав, узяв ложку біля порога, знову йде до столу та й каже:

– Я ці жарти знаю!..

– Ех, куме, якби я оце врізав дуба – півсела тужило б за мною.

– Аякже, аякже, – підтакує кум, – такий чоловік…

– Не в тім річ, куме. Напозичався.

– А чого це, куме, не видно, щоб ви останнім часом поралися на городі?

– Ой, куме, поставили з Ганною на городі таке опудало, що тепер до того хоружного городу і самим страшно підступитися.

Десь під вечір заходить кум до кума, а там саме сіли вечеряти.

– Сідайте, куме, з нами.

– Та не знаю, сідати чи ні, я…

– Та чого там, сідайте!

– Та якось воно… – продовжував муляти той.

– А що ви, куме, хотіли?

– Та я, розумієте, драбину хотів попросити – у мене сарай горить.

Зустрілися дві куми:

– Кумо, наша сусідка страшенно балакуча. Такого наговорила мені, що я аж захрипла…

Забігла кума до куми, а ж та вовну пряде.

– Кумцю, як ви цю вовну прядете?

– Отак і пряду, або що?

– А я ото вовну ще на вівці бачу, то вже спати хочу.

Зустрілися дві куми. Десь близько трьох годин у хаті говорили, а потім ще годину біля воріт стояли. Одна прийшла додому, а чоловік і питає:

– Про що ти так довго з кумою говорила?

Жінка думала-думала:

– Їй-бо, забула.

– А що ж вона тобі казала?

– Щось торохкотіла, а що – дідько її розбере.

– Ой, кумо, які лихі люди: як напалося на мене все село – ледве-ледве одгризлася.

Хоч і пізній час, а кум сидить у кума в гостях, веселиться. Аж тут господар відхиляє штору і дивиться у вікно.

– Що ви, куме, бачите в таку темінь?

– Я точно знаю, що в Івана сьогодні теж гості були, але ось дивлюся: в його хаті вже давно не світиться.