Олексій Кононенко - Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні

– Ну, як, куме, шинкарка?

– Та, моя жінка краща.

Наступну ніч із шинкаркою проводить інший кум.

На другий день:

– Ви знаєте, куме, ваша правда: ваша жінка таки краща.

– Кумо, мені здається, що я здатний читати ваше серце, як розгорнуту книгу!

– Читайте, куме, на здоров’ячко, лиш не мацайте обкладинку руками!

– Не витримаю, кумонько! Покинув мене мій чоловік-небіжчик. І такий у мене жаль, що піду за ним у могилу…

– Кумцю, майте Бога в серці… Дайте небіжчикові хоч там спокій.

– Куме, ти чому дозволяєш своїй дружині палити?

– Але ж має вона колись і помовчати, куме!

– Куме, а ваша жінка вміє готувати їжу?

– Взагалі-то – ні.

– А ким вона працює?

– Кухарем у їдальні.

Кум мордується над кросвордом. – Куме, як називається пташка з семи літер, котрої уже не існує на світі?

– Це, куме, моя канарка, яку вчора кіт з’їв.

– Куме, моя жінка веде щоденник, де занотовує усі справи і вчинки, геть усе до найдрібніших подробиць! Уявляєте?!

– Ну і що! Чимало жінок ведуть щоденники. У цьому нема нічого незвичного.

– Та так, куме, але моя веде його за тиждень наперед!

– Ой, кумо, познайомилась учора з одним диваком!

– Ну? – А як на себе глянула – нормальний хлопець!

Приходить кум Петро в гості до кума Івана. Той виходить його зустрічати, а на лацкані – орден Леніна.

– Оце то, куме! Не чув, щоб тебе нагородили!

– Але, куме! Я відкопав у городі скриньку, в ній чотири ордени, за законом – четверта частина скарбу моя!

Два куми в Африці полюють на носорога.

– Куме, та стріляйте вже!

– Згода, куме! Але ви повинні мені пообіцяти, що ви не будете з мене кепкувати, якщо я схиблю!

– Кумо, а як ви відучили свого чоловіка пізно приходити додому?

– Якось, кумо, він прийшов дуже пізно, а я запитала: «Це ти, Миколо?»

– Ну і чому це на нього вплинуло?

– Тому, що мого чоловіка звати Степан.

– Кумо, мій чоловік вчора одягнув мене з ніг до голови!

– Невже?!

– Авжеж! Купив мені колготи і шпильку для волосся…

– Куме, як ви думаєте, чому Господь створив спочатку чоловіка, а потім жінку?

– Тому, куме, що він не хотів, аби під час створення чоловіка жінка мордувала його своїми порадами.

– Кумо, дуже мені прикро, що мої кури знищили вам город.

– Дрібниця, мій пес поїв якраз ваші кури.

– Ах, то дуже добре, бо мій віз переїхав хвилину тому вашого пса.

– Ти знаєш, куме, у моєї дружини з’явилась погана звичка не спати до другої години ночі. І я не можу відучити її від цього.

– А що ж вона так пізно робить?

– Чекає мого повернення додому.

– Куме, що я маю робити? Страшенно набрид цей дід-жебрак. Щодня просить хліба.

– А ти дай йому того пирога, котрого твоя жінка вчора спекла, от він більше і не прийде.

– Куме, найкращими днями свого життя я завдячую Буковині.

– Як це, куме, розуміти? Ти ж ніколи там не був. – Я – ні, але моя жінка виїжджає туди щороку!

Відверта кумівська розмова:

– Куме Грицю, скажіть, скільки годин ви відпочиваєте після обіду?

– Моя спить з першої до третьої.

– Кумо, а хто розбив шибку у вашому вікні?

– Мій чоловік, той боягуз.

– Як же це трапилось?

– Він нахилився, коли я кинула в нього вазу.

– Кумо, а чому ви свого пінчера назвали Негідником?

– Задля сміху: коли я кличу його на вулиці, половина чоловіків озирається.

– Куме, цікаво, а що жінки знаходили в чоловіках раніше?

– Коли раніше?

– Коли ще не винайшли гроші.

Розмовляють два куми:

– Куме, яка різниця між гвинтівкою і кулеметом? Адже патрони у них однакові.

– То так, куме: коли я говорю, то є гвинтівка, а коли моя жінка – то є кулемет.

– Куме, у твоєї жінки не ротик, а просто чудо: такий маленький.

– Чудо, куме, не те, що маленький, а те, що в ньому такий великий язик.

– Кумо! Ти так гарно одягаєшся! Скільки одержує твій чоловік?

– По-перше, такі запитання неетичні, а по-друге, востаннє він одержав два роки і шість місяців.

– Куме, дивіться, он ваша хата димить… Біжіть гасити!

– Та ні, не тривожтеся, то моя жінка перед святом доріжки та покривала витрушує.

Приходить кума до куми:

– Кумо, позичте макогона маку втерти.

– Хіба ж можна без макогона жити? Чим же ти, кумо, чоловіка уму-розуму вчиш?

– Куме, я вже три тижні не розмовляю зі своєю жінкою.

– А це чому?

– Щоб її не перебивати.

Кум Григорій:

– Світлано, припустимо, твій чоловік тобі зрадив, але сам прийшов і розповів, – чи зможеш ти йому пробачити?