Якось у п’ятницю до куми в гості кум прийшов.
– Куме, може будете їсти, – питає вона.
– А що в тебе є?
– Та борщ є… А в неділю і вареники були…
– Ой, кумочко, які у вас дрова: повну піч наклали, і всі горять, та ще й як жарко. А в мене такі кляті, що одним-одне полінце покладу, та й те не горить.
– Кумонько, як ваші нові сусіди?
– Нестерпні.
– Чому? Галасливі?
– Навпаки, так тихо говорять, що нічого підслухати не можна, хай їм грець!
– Чого, кумо, така невиспана?
– Я цілу ніч не могла склепити повіки. До дванадцятої годині ночі сусіди сварились за стінкою, і я чула кожне слово.
– Але ж ви могли потім заснути!
– Я чекала весь час, може, вони знов почнуть!
– Кумо, я повернула вам лійку, що позичала того тижня?
– Ні, не повернула.
– Що ж робити? Я знову хотіла позичити її у вас.
– Куме, а це правда, що ваш півень дуже лінивий?
– Не те слово! Уявіть собі: коли вранці ваш півень починає кукурікати, мій одне око розплющить, кивне схвально голово і продовжує спати далі.
Приходить кум до кума, а той, пригощаючи його, поставив перед ним миску меду. Іван узяв ложку і став той мед уминати. Кум дивився-дивився та й каже:
– Їж, куме, з хлібом, бо буде серце боліти.
– У кого – у тебе?
– Кумонько, а чи ваш коли б’є вас?
– Ніколи, кумонько, бо таки немає часу. Як робить, то немає часу, а як п’є, то я його б’ю.
– Е, куме, постарів уже ваш пес, ледве ноги волочить і хвіст опустив.
– Е, ні, куме, коли б ще ви так гавкали, як мій пес.
– Куме, їдете до моря з дружиною?
– Ні, з тещею.
– Як то?!
– Теща сказала вчора: «Хочу побачити море, а там і вмирати можна».
Кум через тин гукає до кума:
– Чи мені ввижається, чи то справді так, але наче у вас по городу кабан бігає на протезі?
– А ви що, куме, хотіли, щоб я заради двох тарілок холодцю усього кабана колов?
Два куми трохи підпили, вийшли в садок і розмовляють. Раптом кум каже:
– Дивись, злодій лізе через вікно до твоєї хати!
– Тихо! Тихо! – відповідає кум.
– Нехай лізе, жінка подумає, що то я. Ох, і буде йому! Не полізе він більше красти.
Кум:
– Кумасю, то ваш чоловік помер?
– Помер, кумцю, помер, вчора поховала.
– Та чи гадаєте, кумасю, віддаватися?
– Ой, куме, якось не випадає про те скоро думати. Прийдіть краще ввечері.
Помирає кум Іван. Та все ще тримається. Кличе дітей:
– Принесіть горілки!
Принесли.
– Давайте вже.
– Най розмерзнеться від льоду.
– Гай-гай! Що то за життя стало, що горілка замерзає! – сказав кум Іван, повернувся до стіни і відійшов.
– Куме, моя жінка може говорити цілий день про одне й те ж.
– Вам, куме, ще пощастило: моя жінка може говорити цілий день зовсім ні про що.
Зустрілися куми. Один бідкається:
– Таке слабе жито вродило. Скільки посіяв, стільки й зібрав. Жодної зернини не пропало.
– Кумо, ти знаєш, наш сусід Іван дуже погано вихований. Поки я з ним розмовляла, він увесь час позіхав.
– А може, кумцю, він хотів тобі щось сказати.
Кума запитує куму:
– Ви не бачили, хто це мою курку вбив?
– Не чула і не бачила, але хай не гребе! – відповіла та.
– Кумонько, дивіться за своїми курми, цілий день вони на моєму городі гребуться.
– Ти бач! А як твої кури місяцями у мене на горищі несуться, то я тобі нічого не кажу!
– Ти знаєш, кумо, моя донька підтримує зв’язки з найвідомішими людьми міста.
– Отакої! А ким же вона працює? І де?
– На телеграфі телефоністкою…
Каже кума до кума:
– Це дивно. Ваші кури перелітають через паркан і клюють мої квіти!
– Що ж тут дивного? От якби ваші квіти перескакували через паркан і клювали моїх курей – оце було б диво з див!
Прийшов кум Павло до кума Петра попросити в борг грошей.
– Це добре, куме, що ти до мене звернувся, а не до Кіндрата. Правильно вчинив. Тому що Кіндрат нізащо не дав би. Скнара! А я б дав! Їй-богу дав би. Жаль тільки, що грошей у мене якраз немає.
– Куме, у мене на фермі є справжнє диво природи, смішна потвора – двоногий баран.
– Знаю, – відповів кум, – це той самий, котрий упадає за моєю донькою.
– Скажіть, куме, вам не надокучають часті гості?
– Я б не сказав. Мені кожен гість приносить задоволення. Один – коли приходить, інший – коли йде.
– Куме, а чому ви завжди проводжаєте гостей за двері?
– Аби переконатися, чи справді пішли.
– Вітаю вас, куме. А де ж ваша дружина?
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу