Олексій Кононенко - Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні

– Так чого ж ви чекаєте?

– Куме, беріть пляшку, приходьте, повечеряємо.

– Та не маю пляшки…

– То й не приходьте…

Головний лікар телефонує директору бази:

– Куме, скільки мотоциклів сьогодні продали?

– П’ять.

– Значить, один ще десь їздить…

– Куме, тільки не брешіть, ви сьогодні зарплату отримали?

– Звідки, кумо, знаєш?

– Та мій дурило дзеркало голить замість п’яної пики!

– Куме, так?

– Так.

– Куме, ні?

– Ні.

– Так чи ні?

– Ні, не так… І взагалі, по-вашому, куме, не буде!

– Куме, чорний – це колір?

– Колір.

– А білий – це колір?

– Колір.

– Годину своїй товкмачу, що купив кольоровий телевізор!

Приїхав кум Іван з відрядження.

– Куме Петре, ніхто до моєї не навідувався?

– Я, куме, ні.

– Так я на вас і не подумав.

– Поганої ж ви, куме, про мене думки…

– Куме, вітаю тебе з днем народження!

– Дякую, куме, жодна сволота, окрім тебе, не згадала…

– Куме, а що то ваша доня з негреням приїхала?

– Каже, куме, що то гуманітарна допомога.

– Куме, сьогодні роковини, як немає мого чоловіка. Приходьте увечері, пом’янемо…

Засиділися.

– Може вже, куме, не підете? Темно… Дощ…

– Та воно так…

– Може би я друге ліжко не розбирала?

– Та вже ж…

Повлягалися.

– А чого б вам, куме, зараз хотілося?

– Горілки!

– То йдіть випийте.

Через півгодини.

– А може, куме, вам ще чого хочеться?

– Ще горілки!

– То йдіть випийте!

Через годину.

– От невже, куме, вам більше нічого не хочеться?

– Хочеться, але без вас, кумо, того не втну…

Кума аж вигнулася на ліжку:

– Ну!

– Тягніть мене, кумо, туди, де горілка, бо сам не дійду…

По чорному-чорному лісі під чорним-чорним небом чорною-чорною стежкою попри чорну-чорну річку ідуть два чорних-чорних чоловіки. Один другому каже:

– І навіщо ми, куме, ту гуму палили?!

– Уявіть собі, куме, дивлюся вчора футбол по телевізору, аж тут у вусі засвербіло. Колупнув гвіздком – і звук пропав…

– Треба майстра викликати…

– Кажуть люди, куме, що бачили вас із моєю жінкою, – уявити собі того не можу!

– А я можу…

– Куме, на тобі сидить велика зелена муха!

– Ну то й що?

– Нічого… Але великі зелені мухи рідко помиляються…

– Куме, моя вчора поставила умову. Каже мені: я або пиво!

– А скільки пива, куме?

– Кумо, у вас груди є?

– Ото!

– Чому ж ви їх не носите?

– Куме, мій ледащо знову двійку приніс!

– Хіба то дивина?

– Та ж із фізкультури!

– Оце тобі!

– Ага. Сказав учитель, щоб він козла матами обклав, то він постарався…

Галя:

– Іване, я сьогодні вночі спала просто жахливо!

Іван:

– Знаю, моя пташко. Ти увесь час крутилася і розмовляла уві сні.

– А що ж я казала?

– Не пам’ятаю…

– Права була моя мама, коли я виходила за тебе! Ти ніколи не слухаєш, що я кажу!

Куми засперечалися, яке у світі найбільше число.

– Мільйон!

– Трильйон!

– Дофіга!

– Що це за число «дофіга»?

– А ти піди по рейках, порахуй шпали. Коли скажеш «ну його нафіг!» – це буде тільки половинка «дофіга»!

– Куме, ходімо, по чарці вихилимо.

– Не можу, куме.

– Чому?

– Зав’язав…

– Але щось від вас, куме, горілочкою пахне…

– От біда! Слабенько зав’язав. Пропускає…

Під ранок кум Іван приходить додому… Рука в гіпсі! На оці пов’язка! Але в доброму гуморі. Сміється.

– Боже! Що з тобою?! – сплеснула руками жінка. – Ще й сміється!

– Ет… То ми з кумом Петром засперечалися на око, що він мені руку не зламає.

Черга за пивом у Києві. Останній в черзі негр. Куми підходять.

– Циган, ми будемо за тобою.

– Я не циган, я – негр.

– Ото, куме! А які ж тоді в них цигани?!

– Куме, заб’ємось, що вкушу себе за око!

– Давай!

Виймає кум Іван скляне око. Виграв пляшку.

– Куме, заб’ємось, що вкушу себе й за друге око!

– Давай!

Вийняв кум Іван вставну шелепу. Виграв пляшку.

– Куме, оце дивлюся на вас – і очам своїм не вірю! Що ж це ви поливаєте свої помідори та огірочки машинним маслом? Вони ж пропадуть!

– Є, то нічого куме, хай пропадають – куплю собі ще, на базарі – вдосталь. Зате «шмайсери» не поржавіють…

Приїхав кум Іван з відрядження. Йде додому і зустрів по дорозі кума Петра.

– Ходімо до мене, куме Петре, маю пляшку.

Заходять в дім.

– Куме Іване! – шепоче голосно кум Петро. – Там ваша жінка з якимось хлопом у спальні!