Олексій Кононенко - Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні

– Ні-ні-ні! – відрізав кум Іван. – Така партія у нас вже є.

– Ой, куме Петре! Я таки вчора добре посміявся. Йду мимо вашої хати, дивлюся в хату, а ви за кумою по хаті бігаєте. І вона гола, і ви голі, куме.

– Будете, куме, сміятися ще більше!

– Та невже?

– То був не я.

Кум Петро і кум Іван разом з групою депутатів піднімаються на найвищу гору на честь прийняття бюджету.

Аж це кум Петро послизнувся й полетів у провалля. Кум Іван кричить вслід:

– Куме, ви живі?

– Та живий!

– Руки цілі?

– Цілі.

– А ноги?

– Цілі.

– То вилазьте, куме, потихеньку.

– Не можу, я ще падаю…

Кум Петро на прийомі у лікаря:

– У вашій родині були випадки божевілля?

– Наче б ні. Хіба що моя дружина. Вона вірить, що підвищать зарплату.

– Куме Петре, якесь життя стало одноманітне…

– Чому, куме Йване?

– Вчора грошей не було і сьогодні немає.

– Куди, куме Петре, йдете?

– На базар. Хочу порося подивитися.

– Ходіть, куме, до мене, та й подивитеся.

Прийшли. Подивився кум Петро, за вухом почухав.

– Гарний кабанчик. Скільки, куме Йване, за нього хочете.

– А я не продаю.

– Чого ж ви мене запросили?

– Так ви ж хотіли подивитися!

Кум Петро на прийомі у лікаря. Лікар запитує:

– Як ви ставитеся до алкоголю?

Кум Петро зніяковів.

– Лікарю, це запитання чи пропозиція?

Лікар замовчав, а тоді каже:

– Усі біди у вас від горілки, всі хвороби!

– Дякую, лікарю, хоч ви не звалюєте все на мене, не звинувачуєте мене одного.

– Раджу вам, – каже лікар, – кожного разу, коли потягне до чарки, з’їдати яблуко.

– Ой, лікарю! Я ж стільки яблук не подужаю.

– Куме Миколо, тільки ми двоє в хаті і люлька моя пропала. Чи не можете сказати, хто взяв?

Кум Петро прийшов додому. Голодний.

– А що, Ганно, знову їсти не зготувала? Все! Йду до кума Івана.

– Почекай десять хвилин.

– Що, таки зготувала?

– Та ні, одягнуся, підемо разом.

– І чому ти мною незадоволена, – каже кум Петро дружині. – Двадцять років живемо і жодної суперечки.

– Отож, боягузе!

Посварилися кум Петро й кум Іван. Аж на Великдень приходить кум Петро і каже:

– Сьогодні святий день, куме, давайте миритися. Я вам бажаю всього того, чого й ви мені…

– Ой, куме Йване, ви знову до сварки!

– Подаю до суду на кума Петра. Він минулого року назвав мене носорогом.

– А чого ж тільки тепер зібрався судитися?

– Так оце в неділю був у Києві. Ходив із сином до зоопарку. Тільки тепер побачив, яка то гидка тварюка.

На колгоспних зборах дорікають куму Петру за пиятику.

– Пий, – каже головний бухгалтер, – якщо вже без чарки не можеш. Але ж розумно, з головою.

Після зборів стрів кум Петро кума Івана.

– Ну що, дали прочухана?

– Та ні, дали пораду. Кажуть, щоб я пив з головою, а я, дурний, все з бригадиром.

Стоїть кум Петро на зелене світло. Підходить кум Іван.

– Ходімо, куме, зеленішого не буде.

Кум Петро працює в пекарні. Кум Іван – на металургійному заводі. З’їхалися, сіли за стіл. Кума готує, хліб ріже і ніяк не може скибку відрізати.

– От ножі роблять, і хліба не відріжеш.

– От хліб печуть, і ніж не бере.

Прийшов кум Петро до кума Івана. До столу не запрошує. Все курять.

– Піду я.

– Приходьте, куме, в неділю з кумою.

– Кума не курить!

– Куме Іване, що таке досвідчена жінка?

– О, куме Петре, це та, яка в необхідних умовах уміє прикидатися недосвідченою!

– Куме, моя жінка так штопає мені шкарпетки, що навіть непомітно…

– А моя, куме, сорочку як випрасує, теж непомітно…

– Куме, чув, що твоя Марійка небезпечно хвора…

– Хвора, куме… Але небезпечна вона тоді, коли здорова…

Посиділи куми гарненько. Збирається кум додому і взувається в хазяйські калоші.

– Куме, навіщо мої чуні взуваєте? Дощу ж немає…

– А я калюжі знайду…

– Куме, відвези мою Марійку до міста.

– Не можу. Сказало начальство гній возити.

– Але я з начальством домовлюся.

– То домовляйся. Яка мені різниця, чи гній везти, чи твою жінку…

Було у Івана три сини: один – старший, другий – менший, а третій – кумовий.

– Куме, а ви б хотіли мати жар-птицю?

– Але тільки варену! У мене від смаженого печія.

– Куме!

– Га?

– Вам подобається, як вам мотають нерви?

– Ні.

– І мені не подобається комусь мотати нерви. То, може, змотаєтесь, щоб я вам нерви не мотав?

– Куме, у вас СНІДу нема?

– Є трохи. Але для себе тримаю…

Кум з кумою наодинці.

– Куме, як ви думаєте, мене полюбити можна?

– Думаю, можна.