Павло Добрянський - Лукаві замашки

а) про яку продуктивність праці можна вести мову, як графік роботи в пеклі не існує, здача вахт не реєструється, та й чорти під казанами палять, коли їм прибандюриться;

б) зверніть найсерйознішу увагу на техніку безпеки - не зреагуй я на вила, котрими пришелепкуватий чортяка мішав смолу, - залишився б без очей;

в) не все гаразд і з кадрами. Судіть самі, що це за спеціалісти, котрі цілими днями грають

в азартні ігри та підперчують свій лексикон такими зворотами, що під казанами вогонь гасне;

г) а постачання! Хіба це умови? Раз я вже в казані - попрошу обслуговувати на належному рівні! Що виходить насправді: є смола, немає дров. Те й друге знайшли - за вогнем бігають, мов чорти;

д) звертаю увагу на грубість: як попросив у старшого чорта, начальника зміни, книгу скарг, той тицьнув мені дулю під самісінький ніс;

е) не секрет, що в пеклі процвітає хабарництво. В казан, інвентарний номер 65283/19-ГИ, із мого взяли чотири відра гарячої смоли. Внаслідок цієї махінації температура в моєму казані впала до плюс 865 градусів по Цельсію, що є грубим порушенням пекельної технології... Дивись пекельний статут параграф 126, абзац 2. 754. 276 у редакції інквізитора Антоніо від 2485 року...»

Далі Вельзевул читати не міг - ним почало трясти, як у пропасниці. Шпурнув паперами:

- Дідька до мене! - гримнув ратицями по столу. - Живим чи мертвим!

- Слухаю вас, ваша чортяча превелебність, - трясся по хвилі заступник Вельзевула, передчуваючи грозу, бо таким лютим ще свого повелителя не бачив.

А той кресав пекельними очима й наступав на свою жертву:

- Хто смів споганити мої володіння оцим смердючим Комашкою? - вхопив дідька за бороду і смикнув до себе.

- Ілля-пророк з архангелом Гавриїлом привезли. Вони клялися, що мають на те ваше усне розпорядження.

- Клялися! А в твоєму казанку щось вариться? - втелющив Вельзевул свого заступника ратицею межи роги. - Щоб за хвилину цього типа в пеклі не було!

- Куди ж його, ваша чортяча превелебність? - врешті вдалося дідькові вивільнити свою бороду.

- У рай негідника! - затупав ратицями Вельзевул і так заскреготав зубами, що заступника наче вітром здуло.

Того ж таки дня чорти нелегально перекинули Стратіона Комашку через райську огорожу:

- Ну, виродки, постривайте, доберуся до .вас! - погрозився той у бік пекла, прикриваючи лопухом свою наготу.

«Передусім треба знайти одяг, бо як ти в такому вигляді станеш перед праведниками? Донесуть Саваофові, той довго панькатися не стане», - міркував Стратіон, крадучись у глибину райського саду. Пробирався доти, поки не набрів на райський пункт прокату.

Там якраз провітрювали на шворках усяке райське майно, починаючи од мантій аж до пальмових гілок. Комашка озирнувся по боках і коли переконався, що він у повній безпеці, миттєвим порухом стяг комплект одежі праведника та зник у кущах.

Вдягнений у пурпурову мантію, з німбом навколо голови, преспокійно брів райським садом, одганяючись пальмовою гілкою од мух. На .одній з алей на лавочці під розлогою смоківницею кілька праведників знічев'я ляскалися в карти. Комашка підсів до них, розговорилися. Аж це один із праведників зашепотів:

- Ховайте карти, райський садівник Саливон ще з якимись тузами йде!

Та було пізно - Саливон усе побачив.

- Замість молитов Всевишньому в карти граєте? _ спитав, правда, не вельми сердито. - А хоч умієте грати? - поцікавився.

- А чого ж, - відказав один з праведників, - дурне діло не хитре. Найкраще Іван грає, - показав на високого понурого праведника. - Той може з заплющеними очима сідати.

- Он як, - глянув на Івана заінтригований райський садівник. І до своїх товаришів: - Спробуємо? - Тоді звернувся до Івана: - То що, раб божий, зіграєш з нами?

- Чому б ні, - без особливого ентузіазму погодився Іван.

- На що гратимемо? - запитав Саливон, всідаючись на лавочку.

- Мені однаково, вибирайте самі, - лупнув спідлоба Іван.

- Хто програє - плазуватиме навколішки довкола он того дерева!

Саливону не везло: приймав карту за картою, аж сопів. А через кілька хвилин Іванові очі блищали глузливим полиском:

- То як, преподобний Саливоне, прогуляєтесь навколо дерева? Шкода, правда, вашої мантії, та що поробиш - гра є гра!

- Отямся, грішнику! - враз бабахнувся в ноги садівникові Комашка. - Ваша світлість, дозвольте, я за вас поповзаю - мені не страшно, я звик.

Довго того вечора продовжувалася гра. Так довго, що в Стратіона понапухали коліна. Зате наступного дня він отримав посаду двірника у райському саду. Мав тепер добрячі харчі, а найголовніше, змогу спостерігати за всіма, прислухатися до їхніх розмов. І карбувати на всяк випадок.