Павло Добрянський - Лукаві замашки

- Одного разу директор видавництва...

- Між іншим, подаємо на затвердження перспективний план наступного року, - загадково подивився в чарку номенклатурний Борис.

- Ех, було не було: де наше не пропадало!

Сидить дід Кирило з рушницею біля колгоспної комори, та й каже до Рябка:

«Рябко? Га, Рябко? Ти не спиш?» «Нє-е! Думаю!» «Про що ж ти думаєш?»

«Де дінуться гумористи, коли вас, діду, не стане?»

«Підуть, Рябко, сторожами!..»

- Отже, з Новим роком вас, діду Кириле! Як добре, що ви ще живете!

Реготали до сліз.

Сяючий тато, переступивши поріг квартири, кинув своє улюблене «Палкий привіт» і звернувся до сина:

- Ну, Сашко, вгадай, який я тобі подарунок приніс.

- Трактора.

- От і не вгадав!

- Автомашину.

- Знову не те!

- Петя, не муч дитину, - зауважила дружина з кухні.

- Гаразд, - усміхнувся тато. - Я купив тобі бульдозера, що працює на батарейках. Зараз ми цю кнопочку торкнемо - і машина поїхала. - Тато натиснув кнопочку - бульдозер не поворухнувся.

- Бачу, тобі зіпсований підсунули, - сумно всміхнулася дружина. - Викинув на вітер сім карбованців.

- Сущий пустяк, зараз ми підчистимо контактики. Правда, Сашко?

- Петя, зіпсуєш. Дай я сама.

- По-моєму, в цих справах інженер-електрик більше ерудований, аніж медсестра.

- Як сказати, - цілком серйозно відповіла мама. - Не медсестра викликала монтера, коли пробки перегоріли.

Цього вже тато стерпіти не міг і гримнув:

- Дай сюди іграшку!

- Не дам! - смикнула мама бульдозера.

- Ну, коли ти вже такий знавець в електриці, - забігав по хаті тато, - то поясни: на якому принципі побудована ця машинерія?

- Знаєш що! - розсердилася мама. Вона щоразу так робила, коли чогось не знала. - Носишся зі своїми принципами як дурень з писаною торбою!

- Ти мені Америки не відкрила... Бо не здатна відкрити навіть власну... культуру.

- Що таке грубіян, я також второпала ще з того часу, як з'єднала свою долю з тобою!.. - просичала мама й кинула бульдозера на підлогу.

І сталося диво: в бульдозері щось зашипіло - він поповз по кімнаті.

- Ура-а-а! - зрадів Сашко.

Та його ніхто не чув: тато з мамою продовжували з'ясовувати особисті стосунки.

Недалеко від будівельного майданчика робітники всілися півколом на траві й слухають, як виконроб Шпак читає мораль штукатурові Івану Майковському:

- Не будеш гурту триматися, потрапиш ще не раз у халепу, як тепер. Може, скажеш, я тебе про це не попереджав?

- Чому ж ні, казав, - відповідає штукатур похнюпившись.

- О, бачиш! А ти вбив собі в голову, ніби колектив для тебе так собі - порожнє місце! Тепер маєш, догрався. За десять років моєї виконробської роботи у нас це перший випадок, щоб з витверезника писали. Ганьба! І як ти міг дійти до такого?

Штукатур був неговіркий - дивився у землю і м'яв у руках кашкета:

- Ну, було! Відзначали день народження товариша... Йду собі додому своїми ногами, нормально. Аж тут хлопці з міліції: «Сідай, - кажуть, - підкинемо до хати!» Ну, думаю, коли тобі ще така лафа буде? Наївся, напився, ще й додому довезуть... Прокидаюся серед ночі та: «Ганнусю, по-дай-но кефіру з холодильника!»

«Може, свіжих суниць поїси?»- запитує хтось басом.

«Де ти тут, - питаю, - взявся?»

«Звідтіля, звідкіль і ти! - відповідає. - Ніби нас не однією дорогою везли».

«Куди везли?»- ніяк не второпаю.

«До королеви на бал! - сплюнув хтось поруч. - Лежить у витверезнику і корчить із себе святого!»

Аж тоді до мене дійшло, яку «хату» мали на увазі блюстителі, - зітхнув Майковський. - І досі не можу збагнути, як воно трапилось.

- Тобі, можливо, і не збагнути, що ж стосується нас, то, думаю, усім ясно, - сухо сказав виконроб. - Хто хоче висловитися? - звертається до робітників.

- Що тут скажеш, - чується голос із гурту. - Підвів він нашу зміну здорово: тепер, дивись, і тринадцятої позбудемось, та й взагалі неприємно... Як розібратись, то Майковський кілька десяток нізащо викинув. Ліпше зараз на гурт кинув би.

- Облиште жарти, - хмуриться виконроб. - Коли вже взяв слово, то кажи по суті.

- Я ж кажу по суті: поки не пізно, хай змотається у гастроном.

- Це ж на честь чого? - якомога в'їдливіше запитує Шпак.

- Достроковий місячний план маємо? Факт! Окрім того, Майковський повинен нас перепросити...

Досі байдужий Майковський враз аж почервонів од збудження:

- Буду я у когось на побігеньках! До гастроному не близько. Ніби молодшого немає.

Така зухвалість підлеглого збісила виконроба: