Українська народна сатира і гумор

В цей час цар гуляв у вільному одязі по дворі і побачив, що якийсь солдат з вартовим сперечається.

— Пустіть його в двір!

Потім запитав солдата:

— Чого ти хочеш?

— Нічого не хочу, — відповів солдат, — лише побачити царя.

Цар сказав, що зараз вийде, і пішов переодягатись в царську одежу, а коли вийшов, запитав солдата:

— Чого ти хочеш, служивий?

Солдат йому відповів:

— Служив я двадцять п'ять років і не бачив вас.

— Так, — промовив цар. — То чим би я тебе нагородив? Може, тобі щось подарувати за твою службу?..

— Ні. Нічого не хочу. Якщо царська ласка, подаруйте мені стару кульбаку (Кульбака — дерев'яна частина сідла) від сідла.

— Що ж ти з нею робити будеш? — здивувався цар.— Краще я тобі дам нове сідло.

— Ні, нічого не хочу, дайте лише мені стару кульбаку,— прохав солдат.

Цар засміявся і сказав своєму слузі:

— Біжи, знайди де-небудь і видай цьому служивому стару кульбаку.

— Коли ви вже даруєте мені цю кульбаку, то дайте мені і документ такий, що це саме ви мені її подарували.

Цар швидко написав, що дійсно стара кульбака подарована ним цьому служивому, геть печатку царську поставив.

Подякував солдат цареві і пішов. А як вийшов у поле, закинув стару кульбаку в бур'ян, а документ заховав глибше в кишеню, і пішов у той край, де був великий маєток одного графа під назвою Стара Кульбака.

З цим царським документом солдат вигнав графа з маєтка і зістався там жити.

Небагато часу пройшло, як граф писав цареві:

«Ваше великое превосходительство! Что я вам сделал, чем провинился перед вами. Я остался без хозяйства, а вы им наградили солдата».

Цар зрозумів, що солдат його обдурив, що він видав документ не на стару кульбаку від сідла, а на маєток графа під такою назвою.

Довго думав цар і вирішив таке: зібравши великий бал, запросити на нього своїх гостей і цього хитрого солдата, і тут відібрати від нього документ і повернути маєток графові.

Встановили порядок про ведення балу такий: хто п'є до кого чарку, той мусить ударити ложкою його, а коли кому прийдеться пити і бити царя по лобі, той мусив уже попрощатися з своїми маєтками.

Слуги розсадили гостей так, що солдатові прийшлося пити до царя, і це значило позбутися своїх маєтків. Він пустився на хитрощі. Став розповідати всім присутнім одну пригоду, яка ніби-то була в його житті:

— Одного разу я їхав з батьком до млина, але на дорозі мені трапилась калюжа, через яку не можна ніяк переїхати, а коли переїжджати, то треба позбутися коней. Коли об'їхати цю калюжу, то треба набавити дороги в два рази більше. Ну, що мені було краще зробити? Чи їхати через калюжу і занапастити коні, чи об'їхати калюжу в два рази дальше? — запитав солдат.

Всі відповіли, що краще об'їхати, хоч і дальше, ніж позбутися коней.

Цар також погодився, що краще об'їхати дальше...

— Ну, то коли краще об'їхати калюжу, то й тут мені краще обминути царя й пити до другого. — І він, проминувши царя, вдарив по лобі другого і випив до нього.

Так солдат обдурив царя і присутніх на балі панів.

Це було тоді, як Україну Катерина об'їжджала і Потьомкін (Потьомкін Г. О. — один з фаворитів Катерини II. В тих місцях, де проїжджала Катерина, Потьомкін ставив декорації селі «насаджував» сади, щоб показати, що Україна «благоустроєна».) вирішив «деревонасадження» завести. Наказав він кругом дерева садити, особливо понад шляхами, якими мала сама цариця Катерина проїхати.

Коли цариця поїхала через Україну, то справді кругом над шляхами росли дерева, але так як дерев невистачало, то всі дерева, які Катерина проїхала, виривались «садівниками» і саджались там, де вона ще мала їхати. Ззаду дерева переносились наперед, і Катерина їхала весь час повз новонасаджені дерева.

Запитала Катерина в одного чоловіка, що «доглядав» «посаджені» дерева:

— А як ви думаєте, всі ці дерева приймуться?

— Приймуться, приймуться, — відповів чоловік. — Тільки ви проїдете — всі приймуться.

Після 12 годин робочого дня робочий іде в кабак. Він одержав получку. Там лишить він весь свій заробіток. Йде, похитується. Назустріч — жандарм.

- Ну, что, нажрался? Штраф давай!

Віддав робочий останній карбованець на штраф, але його дуже за серце зачепило і він голосно сказав:

— Ну, і дурак же цар!

— Как, как? Ты имеешь право его величество дураком называть?! В полицию, сукин сын!

Двері поліцейської відчинилися, й жандарм штовхнув туди робочого.