Українська народна сатира і гумор

Ми думаємо, що в такому вигляді збірник дасть можливість широким масам читачів докладно ознайомитися з кращими зразками української народної сатири і гумору.

Григорій НУДЬГА

Цей лист запорожців є, ніби, відповідь на такни лист турецького султана до запорожців: «Я, Султан, син Магомета, брат сонця і місяця, внук і спадкоємець божий, володар царств: Македонського і Ієрусалимського, Малого і Великого Єгіпта, цар над царями, непереможний охоронець, невідступний домовини Ісуса Христа попечитель, самого бога надія і втіха магометан, на страх християн, великий захисник, — наказую вам, запорозькі козаки, здатися мені добровільно і без всякого опору і мене вашим опором не примушуйте турбувати.

Ти, Султан, проклятого чорта брат і товариш! Який ти в чорта лицар, що чорт се.., а ти і твоє військо пожерає (Варіант: «Який ти в чорта лицар, коли голою с... їжака не вб'єш?!»). Ти самого люципера онук, турецький кухар, вавілонський слюсар, македонський броварник, олександрійський козолуп, Великого і Малого Єгіпта свинар, армянська свиня, козацький сагайдак (Сагайдак — козел), подольський кат, лютеранський папуга, самого гаспида байстрюк, нашого бога дурень, свиняча морда, кобиляча с..., різницька собака! Не будеш ти годен синів християнських мати, твого ми війська не боїмось, землею і водою будемо битися з тобою, вражий, проклятий сину, чорт би побрав твою матір, нехрещений лоб, мать твою..! Так тобі козаки відповідають... Числа не знаємо, бо календарів не маємо; місяць же на небі, а рік в календарі, день у нас такий же, як і у вас, за цим же словом поцілуй же в с.... нас!

Це було весною 1638 року під час бою повстанців Степана Острянина з поляками під Жовнянами (Село Жовнин, Полтавської області). Поляки, які, незважаючи на свою кількісну і технічну перевагу, ніяк не могли здолати жменьки повстанців, посилають до них на переговори українського перевертня - брацлавського хорунжого Дзика. Той почав умовляти повстанців здатись, обіцяючи за це помилуваний від поляків. Повстанці вислухали його, а потім ввічливо спитали:

— Як вашу милість звуть?

— Дзик! — відповів хорунжий.

— Ну так іди ж, Дзику,— сказали повстанці,— бо щоб з тебе тут дзиковиння не було!

Ліпив бог людей. Ліпив з глини, а польського пана, як дуже делікатного, виліпив з тіста. Наліпив та й поставив на сонце, аби сохли. Якось забіг туди пес, то русина не рушив, бо був глиняний, а шляхту з тіста всю поїв. Тоді бог казав ангелові взяти пса за вуха і бити о дерева Вдарив ангел псом о вербу — з пса вискочив шляхтич Вербіцкий; вдарив о березу — вискочив Березовский; вдарив о бук — вискочив Буковский; вдарив о явора — вискочив Яворский і т. д.

Ідуть два шляхтичі й хваляться. Один каже:

— Я стільки-то москалів забив!

А другий:

— А я стільки-то забив!

Аж ось побачили — їде козак, та й хвать — поприсідали. Проїхав — попідводилися вони, а тоді другий шляхтич до першого:

— Ой, ой, ой! А що ж то від тебе так смердить, пане?

А той йому:

— А, проше пана, не думай, що то від страху, то від злості!

— Пане-ляше, козаки на Запоріжжі!

— О, я тих лайдаків і ста не боюся!

— Пане-ляше, козаки наближаються!

— А куди тут найближче до Варшави?

Говорили раз шляхтичі запорожцям:

— Ми от, шляхетське військо, воюєм завжди за честь, а ви, запорожці, за гроші.

А запорожці їм:

— Ну, що ж, чого кому бракує, той за те і воює.