Українська народна сатира і гумор

Воював Наполеон під Москвою, але кажуть йому:

— Кубанці йдуть на нас.

— Ну, що ж, — каже Наполеон, — будемо воювати.

Через день кажуть йому:

— Донці йдуть на нас.

— Будемо воювати, — каже Наполеон.

На третій день кажуть:

— Полтавці йдуть на нас.

— Е-е, — каже Наполеон, — треба тоді тікати, а то щоб не було нам тут те, що шведові під Полтавою.

Висипався хміль із міха та наробив ляхам лиха.

Не вийде, пане-ляше, на ваше!

Посунься, ляше, хай русин сяде!

Козача потилиця панам-ляхам не хилиться.

Мазепа в Полтаві подавився галушкою.

Пропав, як швед під Полтавою.

Голодний француз і вороні рад.

Дома лев, а на війні тхір.

Ставився як лев, а згинув як муха.

Задумали мужики сходить до царя в гості. От зібралось їх аж троє та й думають: «Ну, що йому за гостинця понести?» Один каже:

— Калачів.

— Ні, — говорить другий. — Калачі він щодня їсть, треба диковину йому понести — кваші!

Ну й пішли.

Ідуть і радяться. Той, що несе квашу, каже:

— Я ввійду з квашею і скажу: «Здрастуй, цар-батюшка!»

А другий скаже:

— З царицею і царенятами!

А третій — з усім царствуючим домом!

От заходять до царя, а передній на підлозі як підсковзнеться, макітра з квашею додолу, а він:

— А чорти б тебе забрали!

А задній:

— З царицею і з царенятами.

А позадній:

— З усім царствуючим домом!

А цар як крикне:

— Палачей!

— Бач, — каже один, — казав же я, що йому калачів треба, кваші не хоче.

Якось цар перевіряв один корабель чорноморського флоту. Порядками на кораблі він був задоволений. Далі вийшов на палубу, де стояли виструнчені матроси, і запитує одного з них:

- Чому орел на гербові двоглавий?

Матрос не зміг відповісти. Цар запитав ще кількох — і ті не відповіли. Начальство страшенно перелякалося, а цар почав сердитися. А один матрос стоїть і крутиться, якби хто його голками коле — хоче щось сказати. Цар запримітив і запитує його. Офіцери стоять позаді царя і кивають головами, щоб відповідав. Матрос осмілів і відчеканив:

— А тому, що він виродок!

Одного разу в Петербурзі цар святкував день коронації. Вечером горіли вогні, пускали ракети, на деревах у саду були порозвішувані різнокольорові ліхтарі.

Ходив по саду і Тарас Шевченко. Аж ось підходить до нього якийсь панок і каже:

— Правда красиво? Особливо он той ліхтар, вдало повішений між листям на гілці великого дерева.

— Гарно, красиво, — каже Шевченко, - але якби замість ліхтаря та повісили російського царя — було б ще краще.

Сидить раз Тарас над Невою та й малює щось. Тут, де не візьмись, сам цар із царицею ідуть понад берегом. Позад іде слуга. Побачив цар Тараса та й питає:

— А що ти робиш, бурлаче?

— Гуску скубу, — одказав Тарас.

Тоді цар як гримне:

— Як смієш государеві неправду казати! Ти ж малюєш, а не гуску скубеш!

— Звиняюсь, ваша світлість, але чому ж питаєте, коли самі бачите?

1) Цей сюжет літературно опрацював Новіков-Прибой.

Якось зустрівшись з М. В. Ломоносовим, один з придворних сановників уїдливо спитав:

— Скажіть, найлюб'язніший, чому ви стали вхожі в царський палац? У вас, мабуть, були знатні предки?

— Для мене предки не обов'язкові, ваше сіятельство, відразу відповів Ломоносов. — Я сам знатний предок!

Це було тоді, коли в солдатах служили по 25 років. Один солдат прослужив 25 років в армії, і не довелося йому побачити царя. І він вирішив, що б там не було, побачити царя і пішов прямо до царського палацу. Вартові, що стояли там, не пропускають його, але він свариться і все ж намагається пройти до царя.