Владимир Галайчук - Українська міфологія

Іноді чорт виявляється не таким простакуватим. Якщо з ним не розрахуватися, то вся його допомога зведеться нанівець: «Колись чоловік іде, да каже: «Хай би чурт помуг снопув наносить мені у клуню». А чорт іде ззаду да каже: «Поможу, поможу». А той чоловік же ж не бачить його, бо воно ж невідіме. Як вун приходить уранци до клуні — повна клуня снопув. Наносив чорт. На другу нуч приходить: «То заплати мні, я ж тобі наносив снопув». А той ка’: «Ну шо я тобі заплатю?» А той: «Ну як шо? Я тобі трудивса, то ти мні заплати. Давай, шо в тебе є». А той ка’: «Нема в мене ничого, я тобі не заплатю». Ну, той забравса чорт та й пушов. А чоловік того дня не пошов в клуню. На другий день треба вже йти в клуню. Як він приходить — повна клуня голля. Чорт наносив». [61] Зап. 24.08.2004 у с. Тинне Сарненського р-ну Рівненської обл. від Бакунець Ніни Тимофіївни, 1932 р. н.

Колоритною є відома оповідка про те, як чоловік попік чорта. В одному з таких текстів звучить слово «пéку» як імовірний каламбур зі словами «пекло», «пекельник»:

— «Один дядько пас коні. На патичок насадив сало і жарив собі на огнє. Воно прийшло в шляпі. Настригнуло жабу і давай тоже жарить. І говорить: «Ти їси, і я єм!» Так не по-человеческі говорить, знаєш. А той дядько взяв головешку да тако наодмах як дав… «А-а-а! — закричало на весь лєс. — Догадавса! Іще бий!» А дядько його не вдарив. А єслі б вдарив його другий раз, воно б його рознесло. А послє: «А-а-а! Догадавса!» — і вихор знявса і полетєв». [62] Зап. 11.07.1995 у с. Липлянщина Народицького р-ну Житомирської обл. від Шамбір Тетяни Павлівни, 1913 р. н.

— «Нанизав сала, тако прутик із берези вирізав. Тіки із берези, то нічим ни вуняє. Та й пече кувалок. Статок (худобу — В. Г.) пасе мо’ то так. Пече. А він прийшов. Сів. І наткнув жєбу собі на ломаку. І тоже пече: «Ти пéку, і я пéку, ти пéку, і я пéку». Ну а той хазяїн вже напік те сало добре, та як мазнув його тим салом — то так закрутило, і нічого не всталосьо». [63] Зап. 10.07.2002 у с. Залухів Ратнівського р-ну Волинської обл. від Мазелюк Марини Гарасимівни, 1920 р. н.

— «Косили сіно, і дядько встався ночувати. Він зробив будочку і себі став… Вже дванадціть годин, косив пізно, — і він розложив вогнóще, сковородку взєв (вже вин там тиждень косив), і вин став сало жарити, і, ка’, приходит — такий мужчина, і наткнув на ружок жебу, і ка’ на йогó: «Ти пекімé, і є пекімé». Той дядько дивиця, ка’, здаєцця, шось то не то… Ете сало добре шкверчит, а він знов ка’: «Ти пекімé, і є пекімé». Вин баче, тогó… А вин як взєв ту шковорóдь — та й йому в вічи, — то як пушов, то ліс трущив. Ето нечисте було. О». [64] Зап. 27.07.2015 у с. Великий Курінь Любешівського р-ну Волинської обл. від Шмаль Галини Никонівни, 1942 р. н., уродженки с. Ворокомле Камінь-Каширського р-ну Волинської обл.

На Західному Поліссі виявлено окрушини народного оповідання про те, як диявол спокушає людей у церкві: «Як хтось в церкві стоїть і сміється, то диявол на волячій шкурі то записував», [65] Зап. Н. Левкович 11.07.2004 у с. Осівці Камінь-Каширського р-ну Волинської обл. від Михайлик Параски Іванівни, 1913 р. н. «Диявол витягає шкуру і пише, такуво коровлячую, і пише, но шо ти заробила в церкві — би законно стоєла, Богу молилася». [66] Зап. Н. Левкович 15.07.2004 у с. Видерта Камінь-Каширського р-ну Волинської обл. від Назарчук Ганни Семенівни, 1912 р. н.

Повний варіант цього оповідання зафіксовано на Бойківщині: «Раз прийшов світий чоловік у церкву. І чорт прийшов з воловов шкіров. Прийшов та й на тій шкірі почав гріхи людські писати. Бо то ж люди добре служби не слухают та й тим грішат. Нóхто його не видит, ні піп, нóхто, лиш той святий. Та й писав-писав — шкіра закінчилася, той ся впер та й натíгат ту шкіру, ’би, може, ше шо записати. Та й так ся нáпнув, шо аж перднув. А святий то ввидів та й ся зáсміяв. І от — якраз ше на стіки натігнýв, шо ше й того світого записав. А йму не треба було нічого, йму тільки треба було їдного того світого, шоб він ся зáсміяв». [67] Зап. 09.07.2005 у с. Головецько Старосамбірського р-ну Львівської обл. від Грисяка Федора Олексійовича, 1936 р. н.

Чорти також нібито оберігають від людей приховані скарби: «Це в нас один був, і казав, шо ото в нас за рєчкою таке озеро є, і туди кинули теє золото. Хто-то пошов, багром тяг і оддер шкеберу з тогó. Льог спать, коли приходить. Да каже — ти його там клав? Іди і прибий ту шкабéру. То вун пошов, мусив прибити. А там один пошов туди ж того золота взять. Да й узяв. До воно його в нóчи пов’єсили. Чорти. А тепер там є золото, да пупребуй його взять…» [68] Зап. 27.08.1998 у с. Підгайне Іванківського р-ну Київської обл. від Горденко Марії Дмитрівни, 1924 р. н.