Владимир Галайчук - Українська міфологія

До царини демонології можуть належати й безперсонажні розповіді. Наприклад, коли кажуть про якісь місця, де «щось таке є», — людину лякає, чіпляє блуд, щось видається, — водночас чітко не можуть пояснити, що ж там є насправді.

Нерідко демонізованими бувають тварини чи рослини. Зокрема, часто трапляються розповіді демонологічного характеру про вужа, ласку, зайця, кота, собаку. З рослин показовими в цьому плані є папороть, тоя (аконіт), верба, осика, дерева з природними аномаліями, «виворот» чи «громобій».

На демонологічну ситуацію може вказувати вже сам час, коли відбуваються події: опівнічна чи полуденна пора, купальська ніч, «громове» («варівке», «рокове») свято тощо.

Зважаючи на величезний обсяг матеріалу з демонології, у цій книзі обмежуємося характеристикою лише кількох популярних персонажів, розповіді про яких донині можна ще почути на різних українських теренах. Сподіваємося, що викладений матеріал буде цікавим читачеві.

Найпопулярнішим персонажем української демонології є чорт . Етимологію цієї назви виводять від слів ‘короткий’, ‘рубати, різати’, ‘той, що риє’ та ін. Побутує й низка інших назв: диявол, люципер, біс, сатана, біда, мара, дідько, дітко, злий, лихий, лихач, нилапий, рогатий, куций; той, з ріжками; хвостатий, пунькатий, лукавий, нечистий, немитий, недобрий, нечиста сила, чорний, щезник; той, щез би; осинавець, пекун, він, той; тот, цураха му; тот, що у скалі; той, котрий ходит по шкалах; той, з каменів; моцейник; моци би не мав — най скаменіє; скаменізник, не Боже та ін. Ситуативно слово чорт має й інші відповідники: нерідко замість чорт його знає кажуть коршун його зна чи смола його знає . Безпосередньо співвідносне з чортом і поняття ляку . Персоніфікований ляк називають лякáйло, лякáха, ля́качка, ля́канка, лекáвка, ля́кач, племета, маняка . Нерідко ж просто кажуть, що лякав нечистий , чорт.

Вірування українців, пов’язані з чортом, свого часу змістовно проілюстрували провідні українські етнографи Павло Чубинський, [43] Чубинскій П. Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край, снаряженной Императорскимъ Русскимъ Географическимъ Обществомъ. Юго-Западный отдѣлъ. — С.-Петербургъ, 1872. — Т. І: Вѣрованія и суевѣрія. Загадки и пословицы. Колдовство. — С. 183–192. Василь Милорадович, [44] Милорадович В. Замѣтки о малорусской демонологіи: ІІІ. Черти / В. Милорадович // Киевская старина. — 1899. — № 9. — С. 379–400. Георгій Булашев, [45] Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування / Г. Булашев; пер. з рос. Ю. Буряка. — К., 1993. Володимир Шухевич, [46] Шухевич В. Гуцульщина: У 5-ти ч. / В. Шухевич. — Л., 1908. — Ч. 5. — С. 1 — 18. Володимир Гнатюк [47] Гнатюк В. Знадоби до української демонольоґії: Т. ІІ. Вип. І / В. Гнатюк // Етноґрафічний збірник. — Л., 1912. — Т. XXXIII. — С. VIII–XV, 1 — 70 та ін. та ін. Окремі розвідки про цього персонажа належать перу відомих російських етнолінгвістів Нікіти Толстого [48] Толстой Н. И. Заметки по славянской демонологии. Откуда дьяволы разные // Толстой Н. И. Язык и народная культура. Очерки по славянской мифологии и этнолингвистике / Н. Толстой; сост. С. М. Толстая; отв. ред. А. Ф. Журавлев. — Изд. 2-е, испр. — Москва, 1995. — С. 245–249. Его же: Заметки по славянской демонологии. Каков облик дьявольский? // Толстой Н. И. Язык и народная культура: Очерки по славянской мифологии и этнолингвистике / Н. И. Толстой; сост. С. М. Толстая; отв. ред. А. Ф. Журавлев. — Изд. 2-е, испр. — М., 1995. — С. 250–269. й Людмили Виноградової. [49] Виноградова Л. Н. «Той, шчо лозами трясе»: полесские поверья о черте // Слово и культура (Памяти Никиты Ильича Толстого). — Москва, 1998. — Т. 2. — С. 82–94. Продовжують побутувати уявлення про чорта й сьогодні. Дослідники слушно зауважують, що як узагальнене поняття «нечистої сили» чорт може замінювати майже всіх інших демонічних істот. Незважаючи на суттєві нашарування народнохристиянської світоглядної моделі, певні його ознаки, вочевидь, належать до найархаїчніших пластів слов’янської демонології, пов’язаних з уявленнями про потойбічне існування душ та зоолатричними віруваннями. У «давності» персонажа переконує й те, що образ чорта в демонологічних уявленнях українців доволі розмитий і як самостійний персонаж у сюжетних текстах фігурує порівняно рідко. Переважно «нечиста сила» присутня в них як щось загальне, неіндивідуалізоване. Усе ж побутують і тексти, для яких образ чорта є ключовим.