Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Між тим, султане мій, божевільний Карчар велів поставити на чорну землю свій намет з білим верхом, своє біле шатро; він сидів зі своїми товаришами, поставив мішень (для стріл). Перед ним з'явився мій дід Коркут, схилив голову, приклав руки до грудей, виголосив поштиве привітання; рот божевільного Карчара вкрився піною, він подивився на обличчя діда Коркута і говорить: «І тобі привіт, ти, чиї справи розладнані, чиї вчинки перекручені, кому всемогутній бог написав на білому чолі свій вирок! У кого є ноги, той сюди не приходив; у кого є вуста, той з цієї моєї ріки не пив; що сталося з тобою? чи твої справи розладнані? чи твої вчинки втратили сенс? чи прийшла твою смертна година? що тобі тут робити?» Дід Коркут говорить: «Я прийшов піднятися на твою чорну гору, яка лежить навпроти (нас); я прийшов переправитися через твою швидку, багатоводну, гарну річку; я прийшов бути притиснутим твоїм широким чоботом і твоєю тісною пазухою; за велінням бога, за словом пророка я прийшов засватати для Бамсі-Бейрека твою сестру Бану-Чечек, ту, яка чистіша від місяця, світліша від сонця». Коли дід Коркут промовив такі слова, божевільний Карчар говорить: «Що ти сказав? Приженіть мого чорного жеребця, принесіть зброю». Привели чорного жеребця, принесли зброю, посадили божевільного Карчара на коня; дід Коркут розірвав пута коня, кинувся утікати; божевільний Карчар помчав за ним. Гнідий жеребець з головою вівці вибився із сил; дід Коркут скочив на жеребця з головою кози; переслідуючи діда, божевільний Карчар проскакав простір у десять років шляху. Божевільний Карчар догнав діда Коркута; дід обезсилів від страху, доручив себе богові, вимовив священне ім'я; безумний Карчар схопив у руки меч; на відстані ліктя він, закипаючи від гніву, здійснив напад; безумний бек хотів ударити і уразити діда; дід Коркут сказав: «Якщо удариш, хай засохне твоя рука!» За повелінням Всевишнього бога піднята рука безумного Карчара зависла, тому що дід Коркут володів святістю, його молитва була почута. Безумний Карчар говорить: «На допомогу! Пощади! В єдинобожжі немає сумніву! Зціли мою руку; за велінням бога, за словом пророка я віддам свою сестру за Бейрека». Так він сказав, тричі підтвердив свою обіцянку, покаявся у своїх гріхах; дід Коркут помолився; з божого повеління рука безумця стала здоровою, як раніше. Він говорить: «Діду, чи даси ти мені те, чого я забажаю, щоб відпустити свою сестру?» Дід говорить: «Дамо; подивимось, чого ти вимагаєш». Божевільний Карчар говорить: «Приведіть тисячу верблюдів, які ніколи не бачили самку; приведіть тисячу жеребців, які ніколи не піднімалися на кобилу; приведіть тисячу баранів, які ніколи не бачили вівцю; приведіть тисячу псів без хвоста і без вух; ще приведіть мені тисячу бліх. Приведіть мені все, що я сказав, добре, віддам (вам дівицю); не приведете, то я тепер тебе не убив, а тоді уб'ю». Дід повернувся додому, прийшов у дім Бай-Бури; Бай-Бура-бек говорить: «Діду, чоловік ти, чи жінка?» – «Я чоловік», – сказав дід. «Як же ти тоді врятувався з рук божевільного Карчара?» Дід говорить: «Поміч божа, турбота мужів була зі мною; мені дали дівицю». Так він сказав; радісна звістка прийшла до Бейрека, його матері і його сестер; вони звеселилися, зраділи. Бай-Бура-бек говорить: «Якої плати вимагає безумець?» Дід говорить: «Проклятий безумець Карчар вимагає такої плати, якої нікому не внести». Бай-Бура-бек говорить: «Скажи, чого він вимагає?» Дід говорить: «Він вимагає тисячу верблюдів, які ніколи не бачили самку; вимагає тисячу жеребців, які ніколи не піднімалися на кобилу; вимагає тисячу баранів, які ніколи не бачили вівцю; вимагає тисячу псів без хвоста і без вух; вимагає тисячу чорних, темних бліх. «Приведеш все це – віддам свою сестру; не приведеш – не показуйся мені на очі, бо уб'ю тебе», – сказав він». Бей-Бура-бек говорить: «Діду, якщо я дістану три речі, чи дістанеш ти дві інші?» – «Так, хане мій, дістану», – сказав дід Коркут. Бай-Бура-бек сказав: «Тоді, діду, дістань псів і бліх». Сам він пішов до табунів своїх коней, вибрав тисячу жеребців; пішов до своїх верблюдів, вибрав тисячу самців; пішов до своїх овець, вибрав тисячу баранів. Дід Коркут найшов тисячу псів без хвоста і вух, найшов також тисячу бліх; з ними (з першими) він вирушив до божевільного Карчара. Той почув, вийшов назустріч: «Подивлюся, чи привели те, що я сказав», – подумав він. Оглянувши жеребців, він (їх) схвалив; оглянувши верблюдів, схвалив; баранів схвалив; оглянувши псів, він голосно розреготався. Він говорить: «Діду, а де мої блохи?» – «Сину мій, Карчаре, – сказав дід Коркут, – для людини ця комаха болюча, як ґедзь; це – страшний звір; я зібрав їх усіх в одному місці; ходімо (туди); жирних візьми, худих залиш». Він привів божевільного Карчара в місце, де було багато бліх; там він роздів божевільного Карчара, впустив його у отвір; блохи накинулися на божевільного Карчара; він побачив, що йому з ними не впоратись; він говорить: «На допомогу, діду, зжалься! Ради бога відкрий двері, дай мені вийти!» – «Сину мій, Карчаре, – сказав дід Коркут, – чому ти галасуєш? Це – те, що ти доручив доставити; що сталося з тобою, чому ти такий засмучений? Жирних візьми, худих залиш». Божевільний Карчар говорить: «Ой, діду, взяв би цар-господь і жирних і худих, тільки дай мені вийти за двері, допоможи мені!» Дід відкрив двері, божевільний Карчар вийшов; дід побачив, що безумець ледве живий, що тільки його голова видніється, а тіла не видно через бліх, що ні лиця, ні очей його не можна розрізнити. Він упав до ніг діда: «Ради бога, врятуй мене», – сказав він. «Піди, сину мій, кинься у воду», – сказав дід Коркут. Божевільний Карчар кинувся утікати, стрибнув у воду; блохи потонули у воді. Він повернувся, одягнувся, зробив приготування до пишного весілля.