Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Минув деякий час; всевишній бог дав Бай-Бура-беку сина, Бай-Біджан-беку – дочку; про це почули решта беків огузів, зраділи і звеселилися. Бай-Бура-бек покликав до себе своїх купців і віддав їм наказ: «Слухайте, купці! Всевишній бог дав мені сина; йдіть у країну греків, привезіть для мого сина гарні подарунки, поки мій син виросте». Так він сказав; купці вирушили в дорогу, (йшли) вдень і вночі, прибули до Стамбула, купили гарні подарунки з рідкісних і цінних товарів; для сина Бай-Бури вони взяли сірого морського жеребця, взяли міцний осиковий лук, взяли палицю-шестопер; вони зібралися в дорогу. Між тим сину Бай-Бури виповнилося п'ять років, після п'яти років виповнилося десять років, після десяти років виповнилося п'ятнадцять років; він став гарним, добрим джигітом, мужністю походячи на орла, що ударяє шуліку. У ті часи юнакові не давали імені, поки він не відрубає голову, не проллє кров. Син Бай-Бура-бека сів на коня, виїхав на полювання; переслідуючи дичину, він прибув до табунів свого батька; головний конюший вийшов йому назустріч, допоміг зійти з коня і пригостив; вони сиділи за їжею і напоями. На той час з іншого боку прибули купці, розташувалися біля входу в чорну ущелину. Злі ґяури з фортеці Онік їх вислідили; купці ще спали, коли на них зненацька напали п'ятсот ґяурів і пограбували їх; старших купців узяли в полон, молодші утекли, прибули до огузів. Вони роззирнулися і побачили, що на краю (землі) огузів поставлене барвисте шатро, сидить гарний царевич-джигіт, праворуч і ліворуч нього сорок джигітів. «Це – хоробрий джигіт огузів; підемо до нього, попросимо допомоги», – сказали вони. Купці говорять: «Джигіте, джигіте, бек-джигіте! Почуй мій голос, вислухай моє слово! Минуло шістнадцять років, як ми виїхали з країни огузів; ми везли бекам огузів рідкісні і цінні товари ґяурів; біля входу в чорну ущелину Пасенг ми розташувалися; на нас напали п'ятсот ґяурів з фортеці Онік; мого брата забрали в полон; наші товари, наші припаси вони пограбували, повернулись назад. Я приніс свою чорну голову, прийшов до тебе; джигіте, порятунок моєї чорної голови, допоможи мені!» Так вони сказали; тут юнак посеред бенкету перестав пити вино, упустив з рук на землю золотой кубок; він говорить: «Що ти сказав? Ведіть (мене), принесіть мій одяг, приведіть мого швидкого коня; нехай люблячі мене джигіти сядуть на коней!» Так він сказав; купці поїхали вперед, служили провідниками. Ґяури в одному місці зупинилися, були зайняті, ділили гроші; тут прибув юний воїн, лев арени мужів, тигр богатирів; не кажучи двох слів, він ударив мечем ґяурів; хто з ґяурів підняв голову, того він убив, звершив подвиг за віру, виручив товари купців.

Текінці

Купці говорять: «Бек-джигіте, ти мужньо допоміг нам; прийди, візьми тепер з товарів, що тобі сподобається». Погляд джигіта упав на сірого морського жеребця, на палицю-шестопер, на осиковий лук; ці три речі йому сподобались; він говорить: «Слухайте, купці! Цього жеребця, цей лук і цю палицю віддайте мені». Від таких слів його купці зажурилися; джигіт говорить: «Скажіть, купці, хіба я багато забажав?» Купці сказали: «Не у тім річ! Але є один син нашого бека; ці три речі ми повинні принести йому в дар». Юнак говорить: «Скажіть, хто син вашого бека?» Вони сказали: «Це – син Бай-Бури». Так вони сказали; вони не могли знати, що син Бай-Бури перед ними. Джигіт прикусив собі палець і подумав: «Ніж узяти тут як за послугу, я краще візьму там, у мого батька, без послуги». Він ударив нагайкою свого коня, вирушив у дорогу; купці подивилися йому вслід: «Клянусь богом!

Добрий джигіт, благородний джигіт», – сказали вони.

Юний воїн прибув у дім свого батька, приніс вістку, що прибули купці; його батько зрадів, звелів поставити шатро і барвистий намет, розстелив шовкові килими, пройшов по них і сів, велів своєму синові сісти з правого боку. Юнак не сказав ні слова про випадок з купцями, не згадав про поразку ґяурів. Прийшли купці, схилили голову, привіталися, побачили, що той джигіт, який відрубав голови, пролив кров, сидить праворуч від Бай-Бура-бека. Купці підійшли, поцілували руку джигітові; коли вони так зробили, Бай-Бура-бек розгнівався; він говорить купцям: «Негідні, народжені від негідних! Хіба цілують руку синові, коли перед вами батько?» Вони сказали: «Хане мій! Хіба цей джигіт – твій син?» – «Так, це мій син», – сказав він. Вони сказали: «Якщо так, то не гнівайся, хане мій, на те, що ми перш поцілували його руку; якби не твій син, то наші товари пропали б у Грузії і всі ми стали би бранцями». Бай-Бура-бек говорить: «Скажіть, хіба мій син відрубав голови, пролив кров?» – «Так, він відрубав голови, пролив кров, повергнув на землю людей», – сказали вони. «Отже, чи не прийшла пора дати цьому юнакові ім'я?» – «Так, султане мій, більше ніж пора». Бай-Бура скликав решту беків огузів, пригостив їх; прийшов мій дід Коркут, дав юнакові ім'я; він говорить: «Вислухай моє слово, Бай-Бура-бек! Всевишній бог дав тобі сина; хай береже він його! Хай буде він опорою мусульман, несучи тяжкого прапора! Чи буде він підніматися на ті, що лежать перед (нами) чорні сніжні гори, хай полегшить всевишній бог твоєму синові сходждення! Чи буде він переправлятися через закривавлені ріки, хай полегшить йому бог переправу! Чи буде він вриватися у густий натовп ґяурів, нехай всевишній бог дарує твоєму синові удачу! Ти називаєш свого сина Басамом; (тепер) нехай його ім'я буде Бамсі-Бейрек, володар сірого жеребця. Ім'я йому дав я; довге життя нехай дасть йому бог!» Решта беків огузів підняли руки, помолилися: «Хай принесе це ім'я щастя цьому джигітові», – сказали вони.