Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Чистою водою зробили вони омовіння, приклалися до землі своїм білим чолом, відбули намаз із двох поклонів, віддали хвалу Мухаммедові, чиє ім'я славне, не зволікаючи погнали коней на ґяурів, ударили мечами; рознісся звук барабанів, затрубили мідні труби із золотим гвинтом. Того дня герої-джигіти показали свою звитягу; того дня боягузи видивлялися хованки; той день був днем страшної битви, поле вкрилося головами; голови були відрубані; як м'яч, скакали швидкі коні, їхні копита відлітали. Цяткованими списами кололи, чорними булатними мечами ударяли; їхнє вістря відлітало. Березові стріли з трьома перами випускалися; їхній залізний наконечник відлітав. Той день був подібний дневі Страшного суду; бек був відділений від свого нукера, нукер – від свого бека. Із внутрішніми огузами ударив справа удатний Дундаз. З молодцями-джигітами ударив зліва син Кара-Гюне, удатний Будаг. З беками внутрішніх огузів ударив у центрі Казан; він зійшовся з царем Шюклі, примусив кричати його, повалив на землю з коня; не дав йому отямитися, відрубав його чорну голову; розрубав (його), пролив на землю його яскраво-червону кров. На правому крилі син Киян-Сельджука, удатний Дундаз, зійшовся з царем Кара-Тюкеном, відрубав йому мечем правий бік, скинув (його) на землю. На лівому крилі син Кара-Гюне, удатний Будаг, зійшовся з царем Богачіком, сильно ударив його по голові палицею-шестопером; світ перед його очима покрився мороком; він обняв шию коня, упав на землю. Брат Казан-бека розрубав мечем прапор ґяурів з древком, скинув його на землю. В ущелині і на пагорбах ґяури потерпіли поразку, до їхніх трупів злетілися ворони; дванадцять тисяч ґяурів загинули від меча; із огузів п'ятсот джигітів загинули мучениками за віру. Тих, що утікали, Казан-бек не переслідував, тих, що просили пощади не убивав. Беки решти огузів розділили здобич; Казан-бек взявши (тільки) свою орду, свого сина, своє дитя, свою скарбницю, повернувся назад. (Сівши) на золотому престолі, він знову поставив свій намет, чорного пастуха зробив головним конюшим. Сім днів, сім ночей вони їли і пили; сорок рабів і рабинь він відпустив на волю заради довголіття свого сина Уруза, роздав багато дарів молодцям-богатирям-джигітам, дав (їм) шаровари, хутро, сукно.

Прийшов мій дід Коркут, склав пісню, сказав слово; цю билину він склав і упорядкував: так він сказав: де оспівані мною беки-герої, які говорили: увесь світ – мій? їх викрала смерть, сховала земля; за ким залишився тлінний світ? Земне життя, ти приходиш і відходиш; тобі приходить неминучий кінець. Я дам віщування, хане мій; твої сніжні чорні гори хай не скрушаться; твоє тінисте, міцне дерево хай не буде зрубане; твоя вічноплинна, прекрасна ріка хай не вичерпається; хай не примусить тебе всемогутній бог удаватися до лиходіїв! Нехай твій світло-сивий кінь, скачучи, не утомиться; нехай твій чорний булатний меч, ударяючи, не затупиться; нехай твій строкатий спис, вражаючи, не зламається! Хай буде обійстям твого білобородого батька рай; хай буде пристанищем твоєї сивоголової матері горішня обитель! Хай не розлучить їх (бог) до кінця з чистою вірою, хай побачать лик (божий) ті, що кажуть амінь! Заради твого білого чола ми вершимо молитву з п'яти слів; хай буде вона прийнята! Хай не буде обманута твоя дана богом надія, хай поєднається в одне, хай стоїть твердо! Хай простить (бог) твої гріхи заради лика Мухаммеда, чиє ім'я славне, хане мій!

Хане мій! Син Кам-Гана хан Баюндур знявся зі свого місця, велів поставити на чорну землю свій намет з білим верхом. Велів підняти до небес барвисте шатро, велів розстелити у тисячі місць шовкові килими. Беки внутрішніх і зовнішніх огузів зібралися на бенкет до Баюндур-хана. Прийшов на бенкет Баюндур-хана і Бай-Бура-бек. Навпроти Баюндур-хана стояв, опираючись на лук, Кара Будаг, син Кара-Гюне; праворуч стояв син Казана Уруз; ліворуч стояв син Казилик-Коджі бек Ієкенк. Побачивши їх, Бай-Бура-бек глибоко зітхнув, розум у його голові затьмарився, він узяв до рук хустку, голосно, голосно заридав. Почувши це, опора решти огузів, зять Баюндур-хана, Салор-Казан опустився на своє міцне (коліно); доторкнувшись до твердої (землі), він подивився в обличчя Бай-Бура-беку і запитав: «Бай-Бура-бек! Чому ти плачеш і ридаєш?» Бай-Бура-бек говорить: «Хане Казан, як мені не плакати, як не ридати? У мене немає сина – немає свого вінця; немає брата, немає міці! Всевишній бог меня прокляв. Беки! З приводу свого вінця, свого престола я плачу. Прийде день, я упаду мертвим, моє місце, моє шатро нікому не дістанеться». Казан говорить: «У чому твоє бажання?» Бай-Бура-бек говорить: «У тому воно, щоб у мене був син, щоб він стояв перед ханом Баюндуром, служив (йому), а я бачив те, радів, веселився, пишався». Коли він так сказав, решта беків огузів спрямували погляд до сонця, підняли руки, помолилися: «Нехай Всевишній бог дасть тобі сина», – сказали вони. У ті часи благословіння беків було (істинним) благословінням, їхнє прокляття – прокляттям, їхні молитви бували почуті. Бай-Біджан-бек також підвівся і говорить: «Беки, і заради мене помоліться; нехай всевишній бог дасть і мені дочку». Решта беків огузів підняли руки, помолилися: «Нехай Всевишній бог дасть і тобі дочку», – сказали вони. Бай-Біджан-бек говорить: «Беки, якщо Всевишній бог дасть мені дочку, будьте ви свідками! Нехай моя дочка ще в колисці буде заручена із сином Бай-Бура-бека».