Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

І сказали вони Ґероґли:

– О Ша-каландаре! Хай будуть ці кози пожертвою заради тебе. Є у нас гра, яка зветься «Бесіда-меджліс». Ми хочемо вибрати тебе ага-бієм і почати гру.

– І у нас грають у цю гру, часто грають. Заїжджого простака називають «ara-бій, ага-бій», аж допоки не обберуть його до нитки. Та якщо хочете, щоб я був ага-бієм для вас сорока, я згоден.

Почали між собою перешіптуватись каландари:

– Так що ж це виходить, і в себе дома він такий же невдаха, проклятий.

– Ну ж бо розкажіть мені про звичаї вашої країни, – сказав Ґероґли.

– Звичай у нас такий: кого обирають ханом «ага-бій», той на початку влаштовує частування, а в кінці – інше.

– їв нашій країні такий звичай є. Що ж, хай це буде перше частування, – сказав Ґероґли.

Зарізав він кіз, тільки внутрішнє сало лишив собі, а все інше пішло каландарам на частування.

– Друзі! Ось моє перше частування. Але якщо ви мене обрали ага-бієм, то доведеться вам виконувати все те, що я вам накажу. Немає у мене оселі, і я всім чужий. Не можу я валятися в мейхані, в очікуванні поки мені дадуть миску рисової каші раз на тиждень або в базарний день. Тому, нехай один з вас годує мене при заході сонця, інший, коли смеркне, третій – опівночі, четвертий – на світанку, потім вранці, по обіді і знову увечері.

Бажання його виконали, і Ґероґли з'їв усе за три-чотири дні.

І ось прийшла його черга пригощати. Зробив Ґероґли собі міцний лук і стріли. Взяв довгу мотузку, пішов в поле, – адже він збирався влаштувати пригощання-меджліс, йому потрібно було добре підготуватися. Все, що потрапляло йому на очі, Ґероґли вражав своєю стрілою і нанизував на мотузку, – ящірок, ховрахів, жаб, ворон, одудів, жайворонків. Приніс все це додому і почепив на кухні. Розтопив сало кіз, налив до котла один гарбуз води. Сало виплило і застигло. Потім Ґероґли наповнив велику миску піском, а зверху насипав сорок агрі рису і з нею прийшов до каландарів.

– Друзі, тут не маю я знайомих бахші, музик, щоб запросити їх на нашу бесіду-меджліс. Та не біда – кращого за мене бахші і музики – немає. Я звеселю вас, доставлю вам задоволення, – сказав Ґероґли і почав співати, грати, бесідою гостей розважати.

Наближалася північ.

– Гей, ara-бій, якщо не роздумав, пригощай. У нас у шлунку купець, вже готовий товари приймати.

– Чекайте, знаю я одну цікаву історію. Зараз розповім…

І Ґероґли почав свою розповідь.

– Швидше закінчуй!

Та Ґероґли і не думав закінчувати.

– Ara-бій, як надумав пригощати, то вже пригощай. А розповідати будеш завтра.

– Ну вже якщо ви і дійсно зголодніли, то йдіть на кухню і готуйте самі. Там все є, що потрібно.

Тільки він це сказав, як два каландари прошмигнули на кухню. Там вони помітили припаси.

– А й правду він сказав. Ось і м'ясо приготовлене для плову, – сказав один.

– Давай-но глянемо, що у нього у казані, – запропонував другий.

Підняли вони кришку.

– А сала забагато! – сказав один. Запустив він руку глибше, а там одна вода.

«Зате рис гарний», – подумав інший. Засунув він руку у рис, а знизу пісок, змішаний з рисом…

Забігли вони до мейхани.

– Що ви там нишпорите? У нас давно вже животи скрутило, – закричали каландари, побачивши їх. – Якщо у нього там є що-небудь, варіть хутчіш!

– Ну так я вас зараз нагодую! – сказав один каландар.

– А в чому справа?

– Подивились би ви, що за припаси у проклятого чужинця! – кинув інший.

– Нуж бо, ara-бій, господарю! Що це ти надумав? Чи невідомо тобі, що ця фортеця – Ніша-пур! Місто з сорока чотирма ворітьми. Це володіння шаха Бали-бека. Тут жарти не проходять. Піднімайся, виставляй частування, вислозадий зангар! [59] Зангар – лайливе слово.

– Замість частування, друзі, заспіваю вам я чудову пісню. Хто розумний – піде тихо, без галасу, ахто не занадто щедрий розумом, нехай сидить! – відповів Ґероґли, взяв до рук саз і заспівав, звертаючись до каландарів.