Сборник - Чортів млин - Казки про чортів

— Скільки зі своїм наймитом на плечі візьму.

Пан подумав: «Скільки вони можуть удвох взяти?» Та й каже:

— Добре, приступайте до роботи.

Приходить Василь додому.

— Все, — каже, — Іванку, договорився я. Лиш не знаю, як ми це удвох зробимо.

А Іванко йому:

— Вуйку, не журіться. Давайте нагодуємо худобу, все справимо дома, поклепайте коси та й підем оба косити.

Справили все, поклепали коси і подалися на панський лан. Почали косити. Відтягнули по покосові, а тут і пан їде. Подивився, нічого не сказав, лиш подумав: «Не буде з цього нічого».

Зайшло сонце. Іванко й каже:

— Лягайте спати.

— Та й що з того, що я ляжу? — питає Василь.

— Не журіться, лягайте.

Ліг Василь спати. А чортик скликає всіх чортів, і до ранку виросли дві скирти. Одна скирта більша, а друга менша. Під більшою скиртою лежала шворка.

Василь прокинувся і здивовано спитав Іванка:

— Як це так вийшло?

— А це, — каже Іванко, — моє діло.

А як пан глянув рано на свій лан, то й йому дивно стало.

— Кучер, запрягай коні! — крикнув пан. — Поїдемо розплачуватися з Василем, бо пшениця уже в скиртах.

Приїжджає.

— Доброго ранку, Василю, як це ти зумів так зробити?

— Це моє діло, — каже Василь.

— Ну, що ж, Василю, давай розрахуємось. Плата така, як ти казав?

— Така, пане, така.

— То беріть на плечі та й несіть, що зможете.

Тут Іванко вискакує з-за скирти, хапає шворку за два кінці і… скирта посунулася до Василевої хати.

— Не бери хоч цю другу, — просить наляканий пан.

Поки Василь прийшов до хати, пшениця була вже змолочена і зерно вивіяне. Василь задумався. «Через два роки він потягне все моє хазяйство». А Іванко каже:

— Ну, що ж, вуйку, пора вже вам женитися.

— Та кого ж я, Іванку, візьму?

— Вуйку, в неділю на другому селі буде весілля. Файно вбирайтесь і кличте на весіллі в танець дівчину, яка вам сподобається. Після кожного танцю підходьте до мене, і я вам скажу, брати, чи не брати ту дівчину.

Так Василь і зробив. Гарно вбрався і пішов на весілля. Дивиться, гарна дівчина. Кличе її Василь у танець. Потанцював з нею і підходить до наймита.

— Ну, як, Іванку, гарна дівчина?

— Гарна, вуйку, але не раджу вам її брати, бо в неї є три чортових ребра.

— Добре, — каже Василь, — покличу другу.

Заграла музика, закликав Василь другу дівчину.

Дівчина дуже рада, бо Василь парубок на все село.

Після танцю знов підходить Василь до Іванка.

— Ну, як, Іванку?

— Хороша, вуйку. Є в неї одне чортове ребро, але ви не журіться, я його вирву.

Договорився Василь із тою дівчиною. Дуже скоро вони поженились. І живуть собі утрьох. Хазяйство велике, роботи багато. Нажили Василь із жінкою маленьку дівчинку.

Коли це виходить заміж сестра його жінки. На таку-то неділю намічається весілля. Іванко й каже:

— Вуйку, щоб ви в суботу на весілля не йшли. Най ваша жінка йде, а ви прийдете аж у неділю на вечір.

Так Василь і домовився з жінкою.

— Хазяйство в нас, жінко, нема як обом іти з дому. Ти йди сьогодні, а я прийду аж завтра на вечір.

— Добре, най буде так.

Зібралася жінка і пішла з дитиною на весілля. А на завтра наймит перетворив свого хазяїна в молодого гарного хлопця.

– Ідіть, — каже, — на весілля. Там через дорогу живе старенька мати вашого тестя. Зайдіть до неї і скажіть: «Бабусю, покличте мені оту молодицю, вашу внучку».

Василь так і зробив. А бабуся каже:

— Хлопче, де ти бачив таке? Вона такого хазяїна має. Багач на все село. Де ж вона схоче з тобою балакати?

Василь виймає з кишені пару червінців.

— Нате, тільки зробіть це.

Баба гроші в пазуху та й каже:

— Зараз буде.

Пішла баба на весілля та й каже з протягом:

— Марусю, який же тебе красень кличе.

А Маруся їй:

— Бабко, що ви? Хто може бути кращий за Василя?

— Марусю, якби ти його побачила! Іди подивися, що за красень.

Зразу піти, то буде підозріння якесь. Тоді Маруся вщипнула свою дитину. Дитина почала плакати. А тато каже:

— Марусю, візьми дитину до бабки та забав її там. Най не кричить, бо тут гості.

Маруся за дитину та до бабки. Зайшла в хату з дитиною на руках, подивилася на красеня і зомліла. Він починає до неї говорити:

— Чи могли б ми так зробити, щоб ти Василя лишила і пішла зо мною?

— Я це можу зробити, але ти зрозумій, що в мене дитина.

А він їй каже:

— Як я люблю тебе, то буду любити й твою дитину.

Погодилася вона йти з красенем. І питає його:

— Коли ти за мною прийдеш?

— Через дві години буду тут.

Виходить красень із хати. Маруся з бабою почали радитися: