Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці
Хоч у голові пусто, аби грошей густо
Жив на світі бідний чоловік. Не знав він, за що взятися, щоб якось прожити з сім’єю, не вмерти з голоду.
— Немає кращого ремесла, як ліпити нові горшки й дротувати розбиті! — сказав він якось жінці й вирішив стати гончарем, а заодно й горшки дротувати.
Так і прозвали того чоловіка — Горшкодротар. Влітку чоловік робив з глини горшки, обпалював їх, возив до міста продавати. Зимою ходив по селах, дротував розбиті горшки, глечики та інший посуд. Непогано заробляв: за новий горщик йому насипали такий же горщик зерна, за подротований — півгоршка.
Везе, бувало, Горшкодротар горшки на ринок, весело насвистує та ще й наспівує, щоб люди знали:
— Горшки на продаж, горшки дротувати!
Почув якось цар, як дротар наспівує, й дуже сподобалося йому, що той хоч і бідний, та веселий.
— Чого ти, чоловіче, такий веселий? — питає цар.
— А чому б мені не радіти, не веселитись, коли я в житті ніякого лиха не знаю?
— Скажи, чоловіче добрий, чи ти можеш відповісти на таке запитання: що то за лихо, що над усіма лихами лихо?
— А чому б мені не відповісти? Знаю!
— Отож я своїм міністрам і загадаю таку загадку, хай попробують відгадати. Тільки ти дивись, нічого їм не кажи, якщо тобі добре не заплатять.
Скликав цар всіх міністрів до себе:
— Ви в моїй державі наймудріші люди. Ось я вам загадаю загадку: відгадаєте — будете і далі міністрами, не відгадаєте — ідіть під усі сто вітрів.
— Загадуй, відгадаємо! — закричали міністри, не давши цареві й договорити. Цар і питає:
— Що то за лихо, що над усіма лихами лихо?
Задумалися міністри.
— Ні, ми так швидко не відгадаємо!
— Приходьте тоді через три дні.
— Світлий царю! Три дні для такої загадки — мало! Дай нам бодай два тижні.
— Хай буде по-вашому! — погодився цар.
Пішли міністри по всій країні наймудріших людей розпитувати, та ніхто не може загадку розгадати. Зібралися вони через тиждень знову в царя.
— Ну що, мої славні і мудрі міністри, відгадали?
— Ще ні! — відповіли в один голос міністри.
Тим часом до палати залетів знадвору веселий приспів Горшкодротаря:
— Горшки продаю, горшки дротую!
— Пресвітлий царю! Дайте такий наказ, який заборонив би всіляким горшкодротарям кричати під царськими вікнами, — каже один із міністрів.
— Хай собі виспівує, коли він лиха не знає! — відповів на це цар.
Тут піднявся ще один міністр і каже:
— А може, він розгадав би загадку?
— Спробуйте! — відповів цар.
Наступного дня найстарший міністр відшукав у місті Горшкодротаря.
— Послухай, Горшкодротарю! Відгадай загадку!
— Яку?
— Що то за лихо, що над усіма лихами лихо?
— Я й не такі загадки відгадував, а над цією й думати нічого!
Міністр аж очі витріщив.
— Тобі, може, й дурниця, а я вже тиждень ходжу поміж мудрих людей, звідуюся, й ніхто мені не може допомогти відгадати.
— Даси сто золотих — відгадаю! — мовив Горшкодротар.
Бачить міністр, що Горшкодротар не жартує, виплатив сто червінців.
Горшкодротар і каже:
— Хіба може бути більше лихо, як злі сусіди? Це перше лихо на білому світі!
З цим і пішов міністр до царя. По дорозі зустрічає другого міністра. Той питає:
— А що, відгадав Горшкодротар?
— Аякже, відгадав за сто золотих!
— Хай він провалиться, той Горшкодротар, — мовив другий міністр. — Щоб я йому сто золотих платив!
Та хоч і розізлився на Горшкодротаря, все ж хотілося йому залишитися міністром. Довелося піти до Горшкодротаря, поклонитися:
— Скажи мені, що то на світі за лихо, що над усіма лихами лихо?
— Плати сто золотих, скажу.
— Чи не багато це?
— Думаю, що ні!
Виплатив міністр сто золотих і чекає.
— Немає в світі гіршого лиха, як лиха жінка!
Прийшов до Горшкодротаря і третій міністр. І не тільки не поклонився, а набундючився й каже:
— Ей, ти, Горшкодротарю, що то за лихо, що над усіма лихами лихо?
— Плати сто золотих, скажу.
— А ти хіба не бачиш, що я міністр? Я в царя права рука, тому мені всі повинні безплатно відповідати!
— Бідному чоловікові і за спасибі відгадав би, а тобі не скажу. Коли ти міністр, то маєш чим заплатити.
Розізлився міністр на Горшкодротаря й пригрозив:
— Ти, сякий-такий, знаєш, що я можу тебе розорити?
А Горшкодротар йому:
— Воно й видно, що ти і торбу взяв би від жебрака.
— Бачу, що з тобою не дійти до кінця. Даю тобі п’ятдесят золотих! Досить з тебе!
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу