Мурасакі Сікібу - Повість про Ґендзі. Книга II

Навіть у вченні, відкритому нам праведною душею Будди, є так звані притчі, які непросвітлених людей дивують своїми суперечностями. І хоча в сутрах Великої колісниці [122] Ідеться про сутри буддизму Магаяни, передусім сутру Лотоса. їх чимало, але всі вони врешті-решт мають одну мету: показати, чим просвітлення відрізняється від оман – так само, як повісті показують відмінність між добром і злом у людському житті. Одним словом, ніщо не пропадає марно…» Тепер Ґендзі начебто підкреслював важливість повістей.

«До речі, чи не траплявся вам у цих старовинних повістях такий невиправний дурень, як я? – провадив він далі. – І, мабуть, серед найбільш відлюдькуватих не знайдеться жодної героїні з таким, як у вас, холодним і черствим серцем. Ну, то, може, напишемо нову повість, щоб про це дізналися у світі?»

Ґендзі підсунувся до неї ближче, а вона, закривши обличчя рукавом, відповіла: «Боюся, що така дивна історія і без того стане приводом для пліток…» – «Кажете, дивна? Справді такого зі мною ще не бувало…» І, присунувшись ще ближче, він вимовив жартівливим тоном:

Хіба не знаєте, що, за вченням Будди, дочірня неповага – найбільший гріх?»

Тамакадзура навіть не підняла голови, та коли Ґендзі, погладжуючи її волосся, взявся нарікати їй за жорстокість, нарешті відповіла:

Засоромившись, Ґендзі перестав загравати. Але невідомо, що ще станеться з ними в майбутньому.

Пані Мурасакі також приохотилася до читання повістей передусім заради панночки Акасі, своєї вихованки.

«О, яка гарна картинка!» – сказала пані, розглядаючи сувої «Повісті Кумано» [123] Текст цієї повісті не зберігся. . На одному вона побачила невинний денний сон маленької дівчинки, і згадала своє дитинство.

«Такі діти здаються надто зрілими для своїх років. Чи ж не був я зразком терпеливості, поки ви поволі дорослішали? – сказав Ґендзі, який справді пережив чимало дивовижних любовних пригод. – Простежте, щоб при панночці ніхто не читав повістей з описом близьких стосунків між жінками й чоловіками. Я не тільки не бачу нічого цікавого в тих дівчатах, що знемагають від таємної любові, але й вважаю неприпустимим привчати панночку до того, що все це нібито звична річ». Напевне, панна із Західного флігеля здивувалася б, почувши слова Ґендзі, який ставився до неї зовсім по-іншому.

«Можна тільки поспівчувати жінці, яка бездумно наслідує легковажну героїню, про яку читала в повісті, – сказала пані. – Але хіба дочка Фудзівари з «Повісті про дуплі» кращий зразок? Вона розважлива й обачна, але в її суворих відповідях і поведінці надто мало жіночності».

«Такими бувають жінки не лише в повістях, але також у житті, – відповів Ґендзі. – Вони хизуються своїми перевагами, геть-чисто забуваючи про будь-яке почуття міри. Зустрічаються вельми шляхетні батьки, які дбайливим вихованням дочки досягають лише того, що вона виростає скромною. А якщо в неї є чимало вад, то виникає запитання: як треба було її виховувати? Батько може пишатися вихованням дочки лише в тому випадку, якщо вона має чесноти, що відповідають її становищу. Що голосніше вихваляють дівчину, то більше відчуваєш розчарування, пересвідчившись у тому, що її слова та вчинки не такі гарні, як раніше уявлялося. У жодному разі не можна дозволяти поганим людям розхвалювати панночку…» Як видно, він постійно думав про те, як виховати всебічно бездоганну дочку. У багатьох старовинних повістях мова йшла про злу мачуху, а тому, щоб у дочки не закралася неприязнь до пані Мурасакі, він їх усі заховав і, ретельно вибравши найкращі, велів переписати і зробити відповідні малюнки.

Хоча Ґендзі заборонив синові [124] Тобто Юґірі. наближатися до Весняних покоїв, але дозволив відвідувати панночку Акасі заради дружби з нею. «Хоча поки я живий, це не має особливого значення, але от коли мене не стане, їхня приязнь стане міцнішою, якщо вони відтепер звикатимуть одне до одного», – думав Ґендзі й дозволив синові входити за завіси Південних покоїв. Юґірі не мав доступу тільки в службові приміщення для служниць.

Маючи лише двох дітей, Ґендзі приділяв велику увагу вихованню сина. Сам юнак був настільки розважливий і серйозний, що йому можна було довіряти. А панночка перебувала в такому віці, коли думки зайняті тільки ляльками. Дивлячись на неї, Юґірі мимоволі згадував Кумої-но карі, подругу своїх дитячих ігор, й іноді, прислуговуючи в ляльковому палаці панночки, насилу стримував сльози.