Мурасакі Сікібу - Повість про Ґендзі. Книга II

Чи зрозумілі Вам мої слова?..» – спитав принц. Роздумувати довго не годилося, і дівчина вимовила перше-ліпше, що спало їй на думку:

і зникла у внутрішніх покоях, а принц дістав нагоду поскаржитися на її страшну жорстокість. Оскільки залишатися в Західному флігелі до світанку було не зовсім пристойно, то, мокрий від крапель, що падали з даху, та власних сліз, принц покинув будинок на Шостий лінії ще затемна. Думаю, що цієї сумної ночі, мабуть, кувала зозуля [111] Згадка про вірш: «Схилився в роздумах / Під весняним дощем. /Темніє ніч… / Куди летиш, зозуле? / Кому співатимеш своїх сумних пісень?» («Збірка старих і нових японських пісень», 153). … Але ж в цьому немає нічого особливого, тож я і не вдаватимусь у подробиці. «Який же він гарний! – розхвалювали принца жінки. – І такий схожий на Великого міністра». Не знаючи справжньої причини турботи Ґендзі про дівчину, вони захоплювалися його вчорашнім дбайливим ставленням до неї.

Сама дівчина, сумніваючись у показному, начебто батьківському, ставленні Ґендзі до себе, і вдень, і вночі мучилася думками: «Яка в мене нещасна доля! Якби мій рідний батько знав про мене і моє становище як дочки було б визначене, то хіба теперішню поведінку Великого міністра я вважала б негожою? А так вона нікуди не годиться і може стати приводом для людських пересудів».

Зрештою, Ґендзі наче й не хотів ставити дівчину в принизливе становище. До речі, хіба не через свою легковажність він і досі не змирився з утратою Імператриці-дружини [112] Тобто Акіконому, колишньої жриці Камо й дочки пані Рокудзьо. ? Та де там, він користувався кожним зручним випадком, щоб двозначними натяками привернути її увагу до себе, але вона, посідаючи високе становище, залишалася для нього недосяжною. А от Тамакадзура, панна із Західного флігеля, зроду приязна, не могла тримати Ґендзі на шанобливій відстані, коли він, часто піддавшись миттєвому пориву, дозволяв собі дивну поведінку, яка мала б викликати підозру в спостережливих служниць. Щоправда, йому таки вдавалося стримувати себе. Так чи інакше, важко собі уявити складніші і болісніші стосунки.

На п’ятий день п’ятого місяця, прямуючи до майданчика верхової їзди [113] Того дня відбувалося змагання лучників і вершників. , Ґендзі заглянув у Західний флігель: «То що ви можете сказати? Чи залишався принц у вас допізна? Ви його близько до себе не підпускайте. Бо зайвого клопоту наживете. Зрештою, немає у світі чоловіка, який ніколи не завдавав жінці сердечного болю, не скоював нерозважних вчинків…» Дивлячись на нього тоді, коли він то хвалив, то гудив принца, не можна було не замилуватися його навдивовижу молодим, прекрасним обличчям. Яскраве нижнє вбрання з недбало накинутим на нього верхнім – літнім носі – вражали таким незвичайним поєднанням барв, що виникав сумнів: «Хіба могли людські руки так розфарбувати шовк?» А пахощі від одягу Ґендзі були такі чудові, що дівчина навіть подумала: «Я сама захоплювалася б його красою, якби не оця потаємна тривога…»

Від принца принесли листа, написаного вишуканим почерком на тонюсінькому білому папері. Тоді він здавався чудовим, а як подивитися тепер – нічого особливого…

Листа з натяком було прив’язано до довгого кореня лепехи. «Сьогодні ж надішліть відповідь», – порадив Ґендзі перед відходом. Служниці повторювати його слова, не здогадуючись, що відбувається в її душі.

О, як по-дитячому звучать Ваші слова!..» – от і все, що написала вона блідою тушшю. Мабуть, такого знавця прекрасного, як принц Хьобукьо, розчарував цей лист, бо він сподівався, що її почерк буде набагато витонченішим.

Того дня Тамакадзура отримала звідусіль безліч вигадливих мішечків «кусудама». Тепер, після довгорічних поневірянь, її життя в садибі на Шостій лінії стало набагато спокійнішим. Але чи могла її не турбувати двозначна поведінка Ґендзі? Вона тільки й думала, як порвати стосунки з ним, не завдавши шкоди його імені.