Мурасакі Сікібу - Повість про Ґендзі. Книга II

Одного тихого вечора після дощу, поглядаючи на свіже й приємне небо над яскраво зеленими молодими кленами і дубами в саду, Ґендзі вимовив: «О так, «дні лагідні й світлі…» [104] Слова з вірша Бо Цзюйі з описом літнього краєвиду. – і, вмить згадавши блискучу красу Тамакадзури, як завжди, крадькома поспішив до Західного флігеля. Саме тоді дівчина, зручно вмостившись, мабуть, вправлялася в каліграфії, але, помітивши Ґендзі, встала і сором’язливо опустила очі. Від її зашарілого обличчя повіяло свіжістю. М’якою грацією рухів вона скидалася на покійну матір, тож, розчулений до сліз, він сказав: «З першої зустрічі я не помічав у вас великої схожості з матір’ю, але тепер часто дивуюся: «Це часом не вона?» Як це зворушливо! Я звик бачити, що Юґірі нітрохи не схожий на свою матір, і тому думав, що діти взагалі не бувають схожими на батьків, аж поки не з’явилися ви…»

Вибравши з плодів на кришці від скриньки мандарин, Ґендзі сказав:

Усі ці роки я ні на мить не забував про покійну, і ніщо не могло мене втішити. А от тепер, побачивши вас, я думаю: «Невже це сон?» Та, на жаль, легше на душі не стає. Прошу вас, не відвертайтеся від мене!» З цими словами Ґендзі схопив Тамакадзуру за руку. Оскільки з нею так ніхто не обходився, то вона розгубилася, але все-таки набралася відваги й відповіла:

Зовсім розгубившись, вона схилила голову, приваблива, як ніколи. Зачарований красою її повних рук, гладкою, ніжною шкірою, Ґендзі відчув, що глибоко закохався, і зважився відкрити дівчині свої почуття. Приголомшена, вона вся тремтіла, не знаючи, що сказати. «Чому ви так мене цураєтеся? Я постараюся приховати свої почуття до вас від усіх людей і не зроблю нічого, що могло б зродити неприємні пересуди. І ви поводьтеся так, наче між нами нічого не змінилося. Ви завжди були дорогі мені, як названому батькові, а тепер особливо. Я впевнений, що ніхто у світі не зможе любити вас сильніше за мене. Невже ви віддасте перевагу гульвісам, що закидають вас листами? О, повірте, ніхто з них не здатний на глибокі почуття, а тому мені навіть страшно подумати, що ви станете дружиною іншого», – сказав він. Справді, такого дбайливого батька рідко можна знайти.

Коли дощ скінчився, а вітер шелестів листям бамбука, на небо виплив яскравий місяць й освітив чарівний нічний краєвид. Служниці трималися осторонь, щоб не заважати їхній таємничій розмові.

Хоча Ґендзі часто бачився з дівчиною, але кращої нагоди не було, а тому – мабуть, під впливом власного сердечного зізнання – спритно, без зайвого шелесту, вислизнувши з м’якого одягу, він ліг поруч з нею. Тамакадзура вкрай злякалася: «Що подумають служниці?»

«Якби я жила в рідного батька, нічого такого прикрого не сталося б. Навіть якщо б він про мене не дбав», – думала вона, ледве стримуючи сльози, що котилися по щоках. Бачачи, як вона страждає, Ґендзі сказав: «Дуже шкода, що я вам не до душі! Але подумайте, як часто жінкам доводиться коритися чоловікам, яких вони ніколи раніше й не знали. Тож навіщо ви сторонитеся людини, добре вам знайомої? Заспокойтеся, я не зроблю більше нічого всупереч вашим бажанням. Я хотів лише втамувати нестерпну тугу».

Так, чимало проникливо-ніжних слів він сказав. А ще йому раптом здалося, ніби повернувся в минуле, і в нього болісно защеміло серце. Зрозумівши, наскільки раптово й легковажно поводиться, Ґендзі, нарешті опам’ятавшись, вирішив піти ще затемна, щоб ніхто із служниць нічого поганого не запідозрив. «Дуже прикро, що я вам настільки нелюбий. Але повірте, ніхто інший не закоханий у вас так, як я. Моя любов справді безмежна, і я ніколи не зроблю вам нічого, що могло б викликати людський осуд. Я хотів би лише одного – спілкування з вами, щоб розвіяти тугу за минулим. Не відмовляйте мені хоча б у цьому…» – благав він, але дівчина, як непритомна, не відчувала нічого, крім жаху. «Я не сподівався, що настільки вам огидний…» – сказав він, зітхаючи, і додавши: «Постарайтеся не видати себе нікому!» – пішов.

Хоча дівчині було вже чимало років, але вона не мала життєвого досвіду і досі не уявляла собі, що між чоловіком і жінкою можлива така глибока близькість. Вражена несподіваним вчинком Ґендзі, вона так засмутилася, що служницям видалася хворою. «Справді зворушує те, що Великий міністр так вами опікується. Навіть рідний батько не ставився до вас турботливіше», – тихенько нашіптувала дівчині Хьобу, дочка годувальниці, але дівчина, невдоволена несподіваним наміром Ґендзі, лише мовчки нарікала на свою нещасну долю.