Мурасакі Сікібу - Повість про Ґендзі. Книга II

«Як зворушливо! Чи можна нехтувати ним лише тому, що він не досяг високих чинів? Навіть серед придворної знаті мало хто славиться таким впливом у світі, як він. Серед них він вирізняється надзвичайною розсудливістю. З часом він дізнається, ким йому доводиться ваша панна, але наразі нехай ні про що не здогадується. У всякому разі, його лист вартий уваги», – сказав Ґендзі, все ще не відкладаючи листа.

«Боюся, що мої застереження можуть здатися вам неприємними, – сказав він, звертаючись до дівчини. – Але я довго роздумував над тим, чи варто повідомити про вас батькові, й дійшов висновку, що вам, недосвідченій і без надійної підтримки, ще рано входити в сім’ю, з якою ви були розділені впродовж багатьох років. Як на мене, краще зачекати, поки ваше становище не зміцниться і ви, вже самостійна людина, при сприятливій нагоді зможете йому відкрити, що ви – його рідна дочка. Хоча принц Хьобукьо живе нині одинаком, але через свою легковажність зажив слави баламута: ходять чутки, що має зв’язки з багатьма жінками. Подейкують, начебто в його домі чимало так званих «прислужниць». Тільки жінка, яка здатна дивитися на витівки чоловіка крізь пальці, зможе зберегти спокій у сім’ї. Оскільки найменший прояв ревнощів призведе до охолодження між подружжям, то про це також важливо не забувати. Хоча Удайсьо зацікавився вами насамперед тому, що йому набридла немолода головна дружина, господиня північних покоїв, – вів далі Ґендзі, – одруження з вами може викликати чимало заперечень. Тож, природно, я все ще вагаюся з вибором. Узагалі вирішувати такі справи між батьками й дітьми не просто. Але ви вже не дитина і мали б вирішувати все власною головою. Уявіть собі, що з вами розмовляю не я, а ваша мати. Зрозумійте, я не хотів би діяти всупереч вашим бажанням».

Ґендзі говорив так серйозно, що розгублена Тамакадзура не знаходила відповіді. Однак, відчуваючи, що по-дитячому відмовчуватися негарно, зрештою сказала: «Я від самого малку звикла жити без батька, а тому не уявляю собі, як до нього тепер ставитися…» В її словах було стільки щирості, що, подумки визнавши їх справедливими, Ґендзі сказав: «Ну, якщо так, то врешті-решт ви переконаєтеся у моїх глибоких почуттях до вас, бо, як кажуть люди, названий батько кращий за рідного…» Однак про свої приховані наміри він промовчав, і хоча іноді робив досить недвозначні натяки, дівчина вдавала, начебто нічого не зрозуміла, тож він, мимоволі зітхнувши, пішов. Та надворі його увагу привернув у саду гнучкий бамбук, що хилився під поривами вітру, і Ґендзі, захоплений, спинився.

Як подумаю про це, гірко стає на серці…» – сказав він, піднімаючи завісу, і вона, наблизившись, відповіла:

О ні, навпаки…»

Такі слова дуже зворушили Ґендзі.

Але насправді в глибині душі Тамакадзура так не думала. І хоча з нетерпінням чекала нагоди, щоб розповісти всю правду рідному батькові, сумнівалася, чи він дбатиме про неї краще, ніж Великий міністр. Адже вона не жила з ним разом від самого малку і не могла сподіватися на його прихильність. Читаючи старовинні повісті, вона поступово навчилася розуміти людську душу й стосунки між людьми, а тому не вірила, що сама зважиться відкритися рідному батькові.

А от прихильність Ґендзі до неї наростала з кожним днем так, що він навіть розповідав про неї і дружині Мурасакі. «У ній є щось навдивовижу привабливе! Її матері не вистачало яскравості. А ця й розумна, і привітна, тож про неї можна не турбуватися», – хвалив він її. З досвіду знаючи, що такі випадки в житті чоловіка завжди просто так не закінчуються, Мурасакі, відразу насторожившись, зауважила: «Може, вона й справді розумна, але мені її жаль, якщо вона вам довірилася».

«А чому мені не можна довіряти?» – спитав Ґендзі.

«Адже навіть мені через вас довелося пережити чимало нестерпно сумних годин. Невже ви думаєте, що я про це забула?» – злегка всміхаючись, відповідала Мурасакі.

Вражений її догадливістю, Ґендзі сказав: «Мене ображає ваша підозра. Невже ви думаєте, що вона нічого б не помітила?» – і перервав цю неприємну розмову, але в душі занепокоївся: «Звідки у дружини такі думки?» Адже сам відчував, що його серце схильне до легковажних вчинків. Тамакадзура так запала йому в душу, що він часто навідувався в її покої у Західному флігелі і з величезною увагою ставився до її потреб.