Франческо Петрарка - До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

А в г у с т и н

Твоє зніяковіння спокутує допущену помилку; але безсоромність обурює мене більше за помилку як таку. Як міг ти забути священні філософські постулати, згідно з якими всі ті негаразди, що ти допіру перерахував, нікого не можуть зробити нещасним? Бо якщо самі тільки чесноти роблять душу щасливою, — як показали і Марк Туллій, і чимало інших, наводячи вагомі на те докази, — то, відповідно, ніщо вже не віддаляє людину від щастя, крім того, що протилежне чеснотам; а що саме, ти здатен пригадати без мого нагадування, якщо пам’ять твоя не заціпеніла остаточно.

Ф р а н ч е с к о

Авжеж, я пам’ятаю. Ти хочеш нагадати мені про стоїчні приписи, що суперечать загальнопоширеним уявленням і стоять ближче до ідеалу, ніж до практики.

А в г у с т и н

Ти найнещасніший з усіх, коли в пошуках істини довіряєш загальнопоширеним нісенітницям, чи сподіваєшся досягти світла, довірившись сліпому проводиреві. Ти маєш уникати шляху, торованого загалом, обираючи натомість стежки, позначені слідами небагатьох обраних, щоб удостоїтись вшанування віршем поета:

Ф р а н ч е с к о

Якби ж мені досягти цього ще до смерті! Але кажи далі, прошу, бо — запевняю тебе — я не настільки ще знахабнів, щоб віддати перевагу хибним уявленням загалу перед положеннями стоїків. Але поясни, що саме ти волієш довести мені?

А в г у с т и н

Які ще потрібні слова, коли ми вже з’ясували, що залишатись нещасним можна тільки з власної вини?

Ф р а н ч е с к о

Мені видається, я знав багатьох — і себе до таких зараховую, — кого ніщо так не гнітить, як нездатність скинути з себе ярмо власних вад, хоча все життя вони докладають до цього найбільших зусиль. Тому, не заперечуючи положення стоїків, можна стверджувати, що чимало людей, всупереч своїй волі, глибоко нещасні, хоч усім серцем прагнуть протилежного.

А в г у с т и н

Ми дещо відхилились від теми, але потроху починаємо повертатись до початкового питання, якщо тільки ти не забув, про що нам ішлося.

Ф р а н ч е с к о

Мало не забув, але тепер починаю пригадувати.

А в г у с т и н

Я мав на думці розтлумачити тобі, що першою сходинкою на шляху з тісноти смертної юдолі до вищих сфер є зосереджені роздуми про смерть і мізерність людську; а друга сходинка — це пристрасне прагнення і намагання піднестись. За наявності цих двох умов я обіцяв тобі легке досягнення мети, до якої спрямовані наші прагнення; якщо тільки ти й досі не тримаєшся інших поглядів.

Ф р а н ч е с к о

Я б не наважився висловлювати жодні заперечення, оскільки з юних років у мене складалось дедалі твердіше переконання, що коли мої погляди в чомусь розходяться з твоїми, то ясно, що помиляюсь я.

А в г у с т и н

Облиш, будь ласка, лестощі. Бачу, ти звик погоджуватися з моїми словами не стільки за їхню переконливість, скільки з поваги до мене, тому даю тобі право казати все, що тобі заманеться.

Ф р а н ч е с к о

Хоч і з трепетом, однак скористаюся з твого дозволу. Про інших людей не казатиму нічого; але я сам, — нехай підтвердить присутня тут, яка незмінно бувала свідком усіх моїх вчинків, і тебе теж нині закликаю у свідки, — як часто я розмірковував про свою мізерність і про смерть і якими потоками сліз я намагався змити з себе бруд гріховності! Але спроби ці, як бачиш, донині залишаються марними, про що я знов-таки не можу говорити без сліз. Саме цей особистий сумний досвід спонукає мене оскаржити безперечність твого твердження, нібито жодна людина не впадає у жалюгідний стан попри власну волю, нібито нещасним є лише той, хто хоче бути нещасним.

А в г у с т и н

Мені віддавна знайомі ці нарікання, і, гадаю, вони ніколи не припиняться. І так само після стількох марних спроб переконати тебе я не припиню наполягати, що ніхто не може зробитись і залишатись нещасним всупереч своїй волі. Та, як сказав я ще на початку, людям властива хвороблива і причеплива схильність до самообману, згубнішої за яку немає нічого в житті. Цілком виправданими бувають побоювання щодо хитрощів з боку хатніх рабів, оскільки звичка довіряти їм послаблює здорову обачливість господарів, а крім того, їх звичний улесливий голос пестить ваш слух, усуваючи будь-яку недовіру: дві обставини, що не стояли б на перешкоді обачності у стосунках зі сторонніми. Наскільки ж більше слід вам побоюватися своїх власних хитрощів, оскільки і любов, і довіра, і звичка в цьому випадку набагато більші, зважаючи, що кожна людина цінує себе вище, ніж насправді варта, і любить себе більше, ніж належить; та й відділити обманутого від обманщика тут неможливо.