Українські билини (збірка)

Торгували і з Західною Європою (шлях пролягав через Карпати і Балтику, через Галичину в Польщу). Пливли і на Схід: Доном, Волгою, через Каспійське море, навіть везли верблюдами товари до Багдада. З верхів’їв Волги простягався шлях до Дніпра й до Балтійського побережжя, а через систему Оки легко було перейти до Десни, потім до Чернігова й Києва. Від Києва йшов піший шлях на Курськ. Через річку Каму сягали до Уралу. Місто Болгар було основним торговельним центром для північно-східних країв Європи, а місто Ітиль відігравало таку ж роль у східній торгівлі південних країв — сюди добиралися через Дон і Волгу.

Арабський мандрівник Ібн Фадлан описує, що купці будували в місцях тривалих зупинок, де мали вести торг, великі дерев’яні житла на десять — двадцять чоловік — це були своєрідні купецькі спілки, що дуже нагадували пізніші рибальські та мисливські спілки Заонежжя. Але для нас особливе значення має сповіщення того ж таки Ібн Фадлана про те, що члени купецької спілки русів, ховаючи свого товариша, «поставили з ним у могилу напій, овочі і гуслі». Купці в цей час були як торгівцями, так і воїнами, вони супроводжували й князівську дружину в походах. Зрештою в договорах Олега й Ігоря з Візантією умови торгівлі обумовлювались як основна дія міждержавного спілкування. Цим пояснюється те, що мотиви епосу Київського циклу часто з’єднувалися з епосом купецьким, яким і є билини. Ось чому, як помітили ще російський учений В. Стасов та український М. Драгоманов, билини вбирають у себе відгомони навіть індійських епосів, які пройшли через тюркське запозичення, а найбільше подібностей у билин із східними оповіданнями народів, приєднаних до Русі. У билинах часто є відголоски західноєвропейських та скандинавських епосів. Це зрозуміло, бо й там купці часто бували, а звичай класти гуслі чи кобзу (струнний інструмент на вісім струн) у могилу купця-руса дає нам документальне свідчення того, що пісня була живим чинником у побуті такого купця. Нарешті, «дух общини», який зберігся в билинах, має пояснення в купецьких корпораціях. Купці подовгу жили разом у чужому краї, у цей час знаходилася робота їхній фантазії та їхнім гуслям і кобзам, якими вони пригравали до співу і значення яких було таке, що їх клали і в могилу співця.

— Це вже мені ясно, — скаже мій співрозмовник. — Але тоді виходить, що купці складали свої пісні разом; чому ж є билини київські, новгородські, галицькі, ростовські, чернігівські?

— Річ у тім, — відкажу я, — що билинна традиція прив’язувалася до тих міст, які були основними торговельними вузлами, де купецтво вчиняло свої оборудки. Чернігів — шлях на схід, Новгород — на північ, Галичина — на захід, а Київ — центр усієї торгівлі взагалі, та й звідси відкривався шлях на південь.

— А чому саме з Володимиром пов’язують билини? Чому не з Ярославом Мудрим?

— Бо саме у Володимирів час відбулася кристалізація основних билинних мотивів у помітне спільне тіло, але зі збереженням місцевих особливостей. Отой звичай збиратися купцям у Києві існував не одне століття. Олег, князь київський, недаремно обирає собі для осередку Лису Гору — в розливі річки Почайни (Пучай-річка в билинах) збиралися й відстоювалися купецькі човни, тобто це було торгове місце. Купці привозили з собою не тільки товари, а й пісні про своїх місцевих героїв, про богатирів, що уособлювали той чи інший край: адже кожен край, незважаючи на державну злуку, жив своїм життям. Отже, до Києва стікалися й приносили свою епічну творчість представники всіх земель Русі. А саме Володимир перший з’єднав своєю владою східне слов’янство й тим самим посприяв розвиткові загальної східнослов’янської торгівлі. Ця держава єдналася не тільки тим, що інші землі платили Києву податок-данину й посилали при потребі воїнів для брані, а й єдністю економічною, власне торгівлею, бо внутрішня торгівля вже не мала для свого розвитку перепон — це й було однією з умов державного об’єднання різних країв, народів та племен. Так само стає зрозумілим і те, чому Володимир, хоч і є дійовою особою епосу, та не є головним героєм епосу фактично: купецькі ватаги визнають його авторитет, чемно схиляються перед ним, але він не є співучасником їхнього торгового життя (як це був, приміром, Олег), тобто їхніх походів. їхнім героєм стає Ілля Моровлянин, чи Мурин, чи Муромець — богатир Київської землі. Землі, котра стала осереддям не тільки державного об’єднання східних слов’ян та ряду неслов’янських народів, а й купецьких ватаг-громад.