Аристофан - Комедії

Щасливий аж до неба я,

Коли я нишком вилаю господаря.

Ксантій

А не бурчиш, як прочухана з'ївши, ти

Біжиш у двері?

Еак

До вподоби й це мені.

Ксантій

А скрізь совати носа?

Еак

Й це не зле, клянусь!

Ксантій

750 О, рідний Зевс! А балачки підслухувать

Хазяйські?

Еак

Це люблю аж до нестями я!

Ксантій

І далі їх виносити?

Еак

А чом би й ні?

Це ж все одно, що перебути з дівкою.

Ксантій

Феб Аполлон! То руку простягни мені,

Цілуй мене й тебе поцілувати дай! [424]

Та задля Зевса, нам в побоях спільного,

Скажи, що там за галас, що за крик такий

У домі?

Еак

Евріпід з Есхілом лаються.

Ксантій

Невже?

Еак

Діла, діла великі діються

760 Серед мерців, зчинився цілий заколот!

Ксантій

Чого ж це так?

Еак

Закон-бо давній діє тут

Для всіх мистецтв високих і шанованих, -

Хто інших перевищує умілістю,

Той харчування в Пританеї матиме

І трон з Плутоном поруч...

Ксантій

Зрозуміло все!

Еак

А інший, дужчий, у мистецтві з'явиться,

То перший має місцем поступитися.

Ксантій

Ну, і чого ж Есхіла це стривожило?

Еак

Віддавна посідав він трон трагедії,

770 Як найславетніший митець.

Ксантій

А зараз хто?

Еак

Коли зійшов під землю Евріпід, зібрав

Усіх він торбохватів та грабіжників,

Усіх бандитів, батьковбивць та зломщиків, [425]

А їх в Аїді сила. Ті, наслухавшись

Його крутні, софізмів, хитромудрощів,

Сказились і поетом кращим визнали.

А загордівши, став він домагатися

Есхілового трону.

Ксантій

Ну, й побитий був?

Еак

Ні, свідок Зевс! Народ з великим галасом

780 Став вимагати суду, хто майстерніший.

Ксантій

Ото мерзота!

Еак

Галас аж до неба знявсь!

Ксантій

І що ж, в Есхіла не знайшлось захисників?

Еак

Людей порядних мало й на землі, і тут!

Ксантій

Ну, а Плутон, що думає він діяти?

Еак

Змагання й суд звелів улаштувати він,

Щоб їх мистецтво оцінити.

Ксантій

Чом тоді

За трон цей і Софокл не йде змагатися?

Еак

Не хоче, Зевсом свідчусь! Як зійшов в Аїд,

Поцілував Есхіла й руку дав йому,

79о д той на ТрОНі поряд посадив його.

Тепер і він гадає, Клідемід, казав,

Зайняти чергу. Пощастить Есхілові,

То він не зрушить з місця, а як ні, тоді

Сам з Евріпідом вийде на змагання він. [426]

Ксантій

Коли ж це буде?

Еак

Дуже скоро, свідок Зевс!

От, саме тут ця дивина відбудеться, -

На терезах мистецтво будуть важити.

Ксантій

На безмін візьмуть, мов ягня, трагедію?

Еак

Мірила слів, косинці й локті винесуть,

800 Квадратні форми...

Ксантій

Цеглу вироблятимуть?

Еак

І важелі, і клиння. Евріпід казав,

Що по словечку розбере трагедії.

Ксантій

Есхіл, гадаю, дуже цим розгніваний.

Еак

Як бик, він глянув, лобом в землю вставившись.

Ксантій

А хто ж суддя?

Еак

Та вже було мороки з цим!

Людей розумних небагато знайдете,

Та ще й афінян кликать не схотів Есхіл.

Ксантій

Немарно ж їх вважає він за злодіїв.

Еак

А інші всі не тямлять у поезії

810 Нічого. Отже, до твого господаря

Звернулися, - він у мистецтві знається. [427]

Зайдім до мене! Як пани посваряться,

То нам напевне доведеться плакати.

Еак і Ксантій заходять в лвері Плутонового дому.

ОДА

Перша половина хору

Жовчю жахливого гніву поет закипить громоносний,

Щойно свого красномовця-суперника вгледить,

що зуби

Точить на нього, і в люті безтямній очима

Він поводити почне.

В блиску шоломів слова конегриві злетяться до бою,

Стружки тонкої різьби попливуть у словесного

майстра,

820 Тільки б од збройнокомонних відбитись атак

гострослова,

Від гучних його промов.

Гриви густої до пліч розкуйовдивши кучми патлаті,

Зсунувши брови грізні, зареве і вергати почне він

Хрип цвяхозбиваних речень, мов вітер, що снасті

і дошки

Рве з хисткого корабля.

Потім словес балакливий митець і дошкульний

цінитель,

Свій розпустивши язик і заздру вузду закусивши,

Плетивом дотепів речення пишні здолає,

Щоб легенів не трудить.

ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ

Завзято сперечаючись, входять Есхіл і Евріпід,

з ними Діоніс.

Евріпід

830 Не умовляй же, трону не зречуся я!

Кажу ж, за нього дужчий я в майстерності.

Діоніс

Чого ж мовчиш, Есхіле? Чув, що каже він?

Евріпід

Спочатку задається, - так же само нас

Морочив він, звичайно, і в трагедіях. [428]

Діоніс

Не будь же й ти зарозумілим, друже мій!