Аристофан - Комедії

Правий

У безсмертних богів.

Неправий

Де ж та правда в богів? Не загинув же Зевс,

Хоч і рідного батька свого закував

У кайдани? [132]

Правий

Ого! Бач, до чого дійшло, -

Аж недобре мені! Дайте цебрик мерщій!

Неправий

Ах, ти, дурню старий! Вижив з розуму ти!

Правий

Безсоромний розпутник, нахаба гидкий!

Неправий

910 Ці слова - мов троянди мені.

Правий

Скоморох!

Неправий

Мов вінок із лілей!

Правий

Батьковбивця бридкий!

Неправий

Сам не знаючи, ллєш мені дощ золотий!

Правий

Та раніш тобі пельку свинцем залили б!

Неправий

А тепер це найкраща оздоба мені!

Правий

Ну, й зухвалий же ти!

Неправий

А ти - дрантя старе!

Правий

Через тебе уже

Навіть хлопчики вчитись не хочуть тепер.

Та збагнуть всі афіняни скоро, чого

Ти навчаєш отих безголових людей.

Неправий

920 Ти жахливо брудний! [133]

Правий

Ну, а ти - чепурний.

А недавно ти старцем блукав по світах

І місійцем Телефом себе називав

І з торбини глодав

Панделетових мудрощів крихти.

Неправий

Жаль тих мудрощів...

Правий

Жаль божевілля твого!

Неправий

...Про які ти згадав.

Правий

Жаль і міста того,

Що годує тебе -

Безневинної молоді згубу й ганьбу.

Неправий

(показуючи на Фідіппіда)

Чи тобі ж її вчити, шкарбане старий?

Правий

930 Так, нехай хоч його урятую, щоб він

Вмів не тільки вправлятись в пустих балачках.

Неправий

(до Фідіппіда)

Йди до мене, хлопчино, хай сказиться він!

Правий

Ой заплачеш, хай пальцем торкнешся його.

Провідця хору Хмар

Годі лаятись вам і сваритися тут!

(До Правого).

Покажи нам, якої науки учив

Ти старі покоління.

(До Неправого).

А ти познайом

З вихованням новим, щоб, послухавши вас,

Сам би вчителя вибрав хлопчина собі. [134]

Правий

Я хоч зараз готов.

Неправий

Я так само готов.

Провідця хору Хмар

940 Ну, то хто ж говоритиме

Першим із вас?

Неправий

(показуючи на Правого)

Уступаю йому.

Я ж пізніше на мову його відповім

І, мов стрілами, градом нових міркувань

І дотепних словечок засиплю його.

А коли, наостанку, і писне він щось,

То я прямо в обличчя і в очі йому

Стільки доводів роєм осиним сипну,

Що під ними він тут же й загине.

АГОН ПЕРШИЙ

ОДА

Перша половина хору

950 Треба тепер кожному з вас

Влучним, дотепним словом,

Блиском ідей, грою думок

Нам довести виразно,

Хто з-поміж вас кращий митець

Славного красномовства.

Мудрості всій нині настав

Час небезпек, випробувань, -

Друзі мої за неї тут

Розпочали змагання.

ЕПІРРЕМА

Провідця хору

(до Правого)

960 Ти, що нрави старих поколінь уквітчав похвали гомінкої вінками, [135]

Нині голос гучний піднеси й розкажи про звичаї, що їх уподобав.

Правий

Отже, я розкажу вам про те, як колись виховання юнацтва велося,

Коли я, справедливості друг, процвітав і чеснота була у пошані.

Перш за все нам на вулиці крику хлоп'ят не доводилось чути ніколи.

Звідусіль-бо гуртками пристойно вони прямували у дім кіфариста,

Повсякчас у легенькій одежі своїй, хоч би й сніг на них сипав крупою,

А сідаючи, навхрест не клали колін, і навчав їх музика співати

«О Палладо, ти грізно руйнуєш міста» або «Луни далекосяжні»,

І заводили повагом всі в однолад, за прабатьківським звичаєм давнім.

970 А почав би хто пустощі, жарти які, або витівок тих витинати,

Що силкуються їх, на Фрініда зразок, витворяти тепер сміховинно,

То відразу б дістав прочуханки отой, хто насмілився Муз ображати.

А в палестрі сідаючи, хлопцям усім простягати належало ноги.

Щоб сторонньому оку не можна було запримітити щось непристойне,

А вставали, то й слід після себе в піску мусив кожен тоді зарівняти,

Щоб закоханим обрису юних принад не лишати на сласну спокусу.

Жоден хлопчик оливою тіла тоді не мастив собі нижче од пупа,

Й кучерявився юний між стегон пушок, так, неначе на свіжім гранаті,

Сам не біг до коханця наввипередь він, не заводив солодкої мови,

980 Не поводив очима у томній жазі, сам себе пропонуючи звабно.

За вечерею дітям не вільно було вибирать собі редьку найкрашу. [136]

Чи від старших раніше укріп запашний та селеру зі столу хапати,

Наїдатися риби, дроздом ласувать або ногу на ногу закласти.

Неправий

О, яка це старизна! Діполій часи і цикад золотих у волоссі,

Дні Кікідових од і Буфоній гучних!

Правий

Так, старі це часи і звичаї,