Аристофан - Комедії

[467]

929-930. Донощицтво в Афінах в часи війни набуло нечува-них розмірів. Арістофан відбиває справжню атмосферу в Аттиці.

960. Умивання - мається на увазі другий день свята Антестеріїв, коли стародавні греки частувалися новим вином і влаштовували змагання в пиятиці.

1001. Переможцеві пияцького конкурсу вручали вінок і бурдюк з вином.

1120. Стародавні греки зберігали зброю у чохлі, який знімали, коли доводилось вирушати на війну.

1128. У Стародавній Греції був звичай ворожити за формами розлитої олії.

1174 і далі. Розповідь слуги Ламаха - пародіювання промови вісників у трагедіях.

1190 і далі. Нарікання Ламаха - пародія на так званий комос - «плач» трагічних героїв.

© Aerius, 2003

Переклад Бориса Тена

© Арістофан, 423 до Р.Х.

© Б.Тен (переклад) 1980

© Й.Кобів (примітки), 1980

Джерело: Арістофан. Комедії. Х.: Фоліо, 2003. 512 с. [Бібліотека світової літератури. Том 05]. С.: 83-162.

OCR & Spellcheck: Aerius ( ae-lib.org.ua), 2003

ДІЙОВІ ОСОБИ

Стрепсіад, старий чоловік.

Фідіппід, його син.

Ксантій, слуга Стрепсіада.

Сократ, мудрець.

Сократові учні.

Правий.

Неправий.

Пасій, Аміній - позикодавці.

Свідок Пасія.

Херефонт.

Хор хмар з двадцяти чотирьох жінок.

Дія відбувається в Афінах.

На сцені два будинки - Стрепсіада і Сократа.

ПРОЛОГ

Стрепсіад і Фідіппід удосвіта дрімають

на ґанку Стрепсіадового дому. Стрепсіад прокидається.

Стрепсіад

Ой-ой, ой-ой!

О Зевсе-царю, що за ночі стали в нас!

Без краю ніч! Коли ж то вже розвидниться?

Давно я чув, як проспівали півні десь.

Раби хропуть. Раніше не було б цього.

Ой, скільки ж лиха з війн, бодай пропасти їм!

Вже й слуг не вільно у руках тримати нам.

(Показуючи на сина, що спить поруч).

А цей моторний парубок без просипу

Вилежує тут нічку й тільки бахкає,

10 У п'ять керей козиних весь укутаний.

Ну, що ж, поспім ще трохи й ми, закутавшись.

(Перевертається з боку на бік).

От горе - не засну ніяк. Гризуть мене

Витрати всякі, ясла та борги мої.

А все через синочка. Чубом вихрячи,

Гасає верхи, править колісницею,

Лиш кіньми й снить. Я ж гину з жаху, дивлячись,

Як з місяцем строк виплати кінчається.

Борги ж ростуть.

(Гукає слугу). [85]

Гей, хлопче, засвіти ліхтар!

І принеси-бо книгу. Хочу глянути,

20 Кому я винен, та підрахувать борги.

Слуга вносить світильник і книгу.

Кому ж я винен?

(Читає).

«Пасію дванадцять мін».

Як, Пасію дванадцять мін? За віщо це?

«За жеребця таврованого». Лишенько!

Вже краще око витаврувать дав би я!

Фідіппід

(крізь сон)

Не химеруй, Філоне! Навпростець прямуй!

Стрепсіад

Ну, от оте нещастя, що загубить нас!

Йому й у снах лиш гони все ввижаються.

Фідіппід

(так само)

Багато гонів їдеш на змаганні ти?

Стрепсіад

Вже заганяв ти батька до останнього.

30 Кому ж і за що винен я, крім Пасія?

«Три міни за колеса й віз - Амінію».

Фідіппід

(крізь сон)

Остигнуть дай і в стайню зажени коня.

Стрепсіад

Мене ти з дому незабаром виженеш!

Нас позови обсіли, й за лихву мене

Всього опишуть.

Фідіппід

(прокинувшись)

Що з тобою, батечку?

Чого ворочаєшся та бурчиш всю ніч? [86]

Стрепсіад

Гризе мене якийсь демарх під ковдрою.

Фідіппід

Чудний же ти! Не заважай-бо спать мені.

Стрепсіад

То й спи собі. Та тільки знай, борги мої

40 Тобі ж самому упадуть на голову.

Ох!

Бодай би навіть сваха та загинула,

Що шлюб з твоєю матір'ю нараяла.

Розкішне в мене на селі життя було -

Я безтурботним лежнем на дозвіллі жив,

Серед овець, олив і медоносних бджіл.

Сам селянин, побрався я з небогою

Мегакла, мов сама Кесіра гордою,

Заможною, значною городянкою.

От одружились ми і спати вдвох лягли, -

50 Від мене стійлом, вовною й достатком тхне,

Від неї - все духами, поцілунками,

Витратами й жагою коліадською,

А роботяща, - ткать не лінувалася.

Бувало, їй подертий плащ показую

Й кажу: «Щось тонко ти прядеш, дружинонько!»

Слуга

Немає більш оливи у світильнику.

Стрепсіад

Овва! Чи не п'янюга ж цей світильник твій?

Підходь, поб'ю тебе.

Слуга

За віщо ж битимеш?

Стрепсіад

За те, що надто грубий ґніт заправив ти.

(Прогнавши слугу, сам до себе).

60 От народився згодом цей синок у нас -

У мене і дружиноньки ласкавої.

Тут за ім'я ми стали сперечатися.

Вона коня тулила все до імені,

Щоб був Ксантіпп, Харіпп чи Халліппід, а я [87]

Назвати Фідонідом хтів, по дідові.