Публий Овидий (Назон): Мистецтво кохання

538] Нині цікавиться всяк, хто ж то Корінна моя.

539] Зваж і на те, що співці від справ підступних далекі:

540] Силою хисту свого звичай шліфуємо й ми.

541] Ні марнославності в нас, ані до багатства жадоби,

542] Нам тільки б ложе та тінь - інші хай форумом снять!

543] Лиш на гачок дуже легко ми ловимось і пломенієм

544] Жаром любові палким, що не вгаває й на мить.

545] Ніжне мистецтво зате пом'якшує кожному вдачу,

546] Наше заняття й життя - в парі йдуть, кроком одним.

547] Будьте прихильні, дівчатка, жінки, до співців аонійських,

548] Бо ж і натхненні вони, й любленці Муз-Пієрид!

549] Є таки в нас божество, очевидний зв'язок наш із небом:

550] Із піднебесних осель дух цей заронено в нас.

551] Грошей чекать від учених поетів - хіба то не злочин?

552] Тільки на злочин такий кралі всі йдуть залюбки.

553] Хоч попервах удавайте не жадібних: свіжий коханець,

554] Щойно побачить сильце, тут же чкурнути готов.

555] Як не однакова збруя підходить для того, хто здавна

556] Тягне робочу шлею,- і молодого коня,

557] Так не годиться в однаковий спосіб ловити статечних -

558] І юнаків, про яких кажуть: зелене іще.

559] Цей, недосвідчений, тільки-но стане на службу в Амура,

560] Тільки-но в спальню твою, жертва свіженька, шмигне, -

561] Хай лиш до тебе все горнеться, хай лиш одну тебе знає,

562] Муром міцним той засів високо обгороди!

563] Бійся суперниці! Будеш одна з ним - твоя перемога:

564] Владу й любов, пам'ятай, з кимось ділити не варт!

565] Той же, вояка старий, буде стиха любити, розумно,

566] Стерпить таке, що ніяк не по плечу юнаку.

567] Він ні ламати дверей, ні одвірків палити не стане,

568] Щічки, впавши у гнів, любці своїй не дряпне,

569] Одягу ні на собі не порве, ні на ній; за волосся

570] Він її теж не смикне, не допровадить до сліз:

571] Це - юнакам, од жаги очманілим (зелене ж бо!) личить,

572] Ну, а бувалець, кажу, навіть до болю глухий.

573] Він неквапливим згоряє вогнем, мов те сіно змокріле,

574] Мов на гірському хребті тільки-но зрубаний дуб.

575] Перша - певніша любов, а плідніша, вагоміша - друга:

576] Яблука стиглі мерщій, поки не впали, зривай!

577] Без недомовок тепер (перед ворогом - навстіж ворота!) -

578] Навіть невірність свою вірністю вмій приховать!

579] І пам'ятайте: що легко дається - недовго втішає, -

580] Часом до милих забав хитру відмову підкинь.

581] Хай, на порозі простягтись: "О двері жорстокі!" - зітхає,

582] Часто хай просить тебе, часто - хай і грозить.

583] Так до гіркого звертаємось, солодощів попоївши,

584] Й при ходовому, бува, вітрові гине судно.

585] Тим-то жінок своїх чоловіки не пестять занадто:

586] Кожен при жінці своїй будь-коли може лягти.

587] І навпаки: скаже сторож "Не можна!" - одразу лютіша

588] Через відмову жорстку нас розпікає жага.

589] Втім, дерев'яного киньте меча - повоюємо справжнім,

590] Хоч проти нас, певна річ, тут же повернуть його.

591] Хай твій коханець новий, в сильці опинившись, гадає,

592] Що в твоїй спальні лиш він - гість і єдиний владар.

593] Потім дай знати йому, що й суперник сюди заглядає:

594] Не підстьобнеш його так - хутко зів'яне любов.

595] Гарно рисак на змаганнях біжить, коли спереду й ззаду

596] Коні копитом гулким землю розгонисто б'ють.

597] Навіть погаслу жагу розворушує наново кривда -

598] Свідчити сам я берусь: лиш коли скривдять - люблю.

599] Та щодо ревнощів тих - хай лиш здогади будуть у нього:

600] Хай тут уява його гору бере над знанням.

601] Хай він гадає, що хтось за ним стежить оком недремним,

602] Що у коханки - хмурний, повний злоби чоловік.

603] Та, що нічого ніде не грозить їй, - то не насолода:

604] Будь хоч Таїдою, все ж вигадай страх хоч якийсь!

605] Замість у двері ввійти, крізь вікно, скажімо, хай лізе,

606] Ти ж, мовби дома біда, знітившись гостя прийми.

607] Хитра служниця на те "Ми пропали!" - хай вигукне, вбігши,

608] Ти - юнака заховай, щоб у куточку тремтів.

609] Спокою трохи, любові додай до страхів тих, одначе,

610] Щоб не подумав: "Ти бач, скільки-то коштує ніч!"

611] Як - чоловіка кмітливого, як одурить охоронця,

612] Що не склепляє очей, - чи говорити про те?..

613] Жінка хай мужа боїться свого, під замком нехай буде -

614] Так і закони, й права, й приписи цноти велять.

615] Та під замком буть тобі, кому щойно даровано волю?.. -

616] Ні! Щоб водити за ніс - швидше до таїнств моїх!

617] Хоч би очей в тебе стільки впивалось, як мав їх сам Аргус,

618] Будь-кого перехитриш, тільки б охота була!

619] От, припустімо, й листа не напишеш (усюди той сторож!),