Публий Овидий (Назон) - Мистецтво кохання

702] Впала відразу, німа: біль їй дар мови одняв.

703] Зблідла, як бліднуть листки виноградні на першім морозі

704] В пору, коли на лозі вже виногрона нема,

705] Наче те яблуко, що, наливаючись, вітку вгинає,

706] Незарум'янене ще, наче незрілий кизил.

707] Щойно до тями прийшла - розриває на грудях одежу,

708] Дряпає лиця собі, хоч і невинні вони.

709] Мить - по вулиці вже, розкуйовджена, простоволоса,

710] Мчить, наче та, що їй Вакх тирсом затьмарює глузд.

711] Лиш до злощасного місця підбігла, в долині лишила

712] Служок і в гай увійшла - тихо, але без вагань.

713] Що тоді думала ти, коли так нерозумно ховалась?

714] Що за вогонь так палив серце, Прокрідо, твоє?

715] Певно, чекала: "Ось-ось тут появиться та Охолода -

716] І перед зором моїм власна постане ганьба".

717] То тебе сором діймав (підглядати - не дуже то гарно!),

718] То ти хвалила себе - сумнів з любов'ю змагавсь.

719] Місце, ім'я, той шептун - усе мов кричало їй: "Зрада!"

720] Ще ж ми, чого боїмось, поспіхом віримо в те.

721] Тут іще вгледіла слід на траві, наче тілом прим'ятій, -

722] Серце забилось нараз, ніби та пташка в сильці.

723] Ось уже полудень тіні стягнув, і до заходу сонця

724] Стільки лишалось путі, скільки від сходу пройшло.

725] От і Кефал, син Меркурія, вийшов, пашіючи, з лісу

726] Й над джерелом нахиливсь охолодити лице.

727] Ти, причаївшись, чекала, Прокрідо. Той ліг на травицю -

728] Й знову своєї: "Прилинь, о легковійна, прилинь!"

729] Тут мов полуда з очей у Прокріди зраділої спала,

730] Розум до неї вернувсь, як і рум'янець живий.

731] З тим піднялась і, гілки розсуваючи з-перед обличчя,

732] Жінка до мужа спішить, щоб обійняти його.

733] "Звір там", - подумав Кефал і, лук негайно схопивши,

734] Вже накладає стрілу, що у правиці була.

735] "Ні, то не лань! Зупинись! Не пускай стріли, нещасливче!

736] Горе!.. Дружині своїй вістрям ти серце пройняв!

737] Горе, о горе мені!.. У любляче серце ти влучив!

738] Втім, через тебе давно кров'ю воно запеклось.

739] Гину завчасно, але не від зради,- земля, що ти нею

740] Вкриєш останки мої, буде мені, мов той пух.

741] Із вітерцем, що так обманув мене, лине мій подих...

742] Гину!.. Рукою закрий, милий мій, вічі мої!"

743] Той, її тіло слабке до грудей пригортаючи скрушно,

744] Рани глибокої кров хоче омити слізьми.

745] Подих, що виплив повільно з грудей її необережних,

746] Він на вустах своїх чув, горем пригнічений муж...

747] Та пригадаймо, з чого почали! Повернімо свій човен,

748] Хай по трудах нелегких гавань всміхнеться йому!

749] Певно, чекаєш давно, що я поведу тебе в гості

750] Й приписи певні подам, як повестися тобі.

751] Пізно приходь і поважно ступай при засвічених лампах -

752] Пізно прийшовши, кажу, зваби собі додаси.

753] Хто напідпитку, тому й у негарній привидиться краля -

754] Ваду, яка б не була, мовби приховує ніч.

755] Пальцями їжу легенько бери: рухи й тут є належні,

756] Рота рукою, скажім, не витирай за столом.

757] Перед гостиною не наїдайсь, але й в гостях май міру:

758] їж, як смакує, але - менше, ніж з'їсти могла б.

759] Стала б таки при Парісові рот напихати Єлена -

760] "Дурень лиш, - чухався б той, - дурень міг красти таку!"

761] Більше пасує жінкам, а навіть і личить їм - пити:

762] З сином Венери тобі, Вакху, найкращий союз.

763] Так, але поки ясна голова, поки пам'ять і ноги

764] Служать тобі й від вина ще не двоїться в очах.

765] Гидко дивитись на ту, що лежить, наче мертва, напившись, -

766] Гідна, щоб з нею будь-хто хіть заспокоїв свою.

767] Сон за столом - небезпечне заняття: заснувши, такого

768] Часом натворимо ми, що хоч під землю ховайсь!

769] Далі вже й сором повчать. А Венера: "Вважаєш за сором

770] Діло, що, власне, над ним - ласка, опіка моя?"

771] Знаєте всі свого тіла будову - стосуйтесь до неї:

772] Як випадало б лягти - кожна для себе рішай.

773] Світишся вродою - то горілиць прилягти не вагайся;

774] Спина немов з-під різця - спиною очі втішай.

775] Меланіона плечей Аталанти стрімкої торкались

776] Ноги - у тебе такі ж, отже, лягай, як вона.

777] Куца - тоді на коня; для високої зростом фіванки

778] Жодного разу, повір, Гектор конем не ставав.

779] Жінка, що станом струнка, опершись колінами в ложе,

780] Хай при поставі такій зверне голівку набік

781] Гарне стегно в тебе, груди без вади - хай він над тобою

782] Стане, а ти простягнись навскіс на ложі своїм.

783] І не вважай, що то зле, як по плечах розпустиш волосся,

784] Наче вакханка, й лежиш, мов окриваючись ним.

785] Ти ж, на чиїм животі наробила вже складок Люціна, -