Публий Овидий (Назон): Мистецтво кохання

620] Так, але ж лазня ще є - там уже будеш сама!

621] Й служка довірена, вклавши табличку за пазуху теплу,

622] Будь-кому зможе її без перешкод віднести.

623] Що там за пазуху? Десь при стегні або й до підошви

624] Хай, прикріпивши, несе сповнені ласки слова!

625] Сторож надто зіркий? Не треба таблички - хай служка

626] Спину підставить: на ній, мов на табличці, пиши.

627] Ще й молоком можна свіжим писати: посиплеш вугіллям -

628] І в непомітних слідах літери спостережеш.

629] Око піддуриш ти й соком із льону: на дощечці чистій -

630] Добре приглянься лишень - стануть рядочком слова.

631] Як не старався дочку вберегти від пороку Акрісій,

632] Все ж віддалася вона - він таки став дідусем.

633] Що з охоронця того, коли стільки театрів у Римі?

634] Що - як вона залюбки на перегонах сидить?

635] Що - як буває на лункоголосому святі Ісіди

636] Й там, куди тільки одна, без супровідника, йде?

637] Є ще Богині Доброї храм, а туди вже не ступить

638] Жоден із чоловіків, окрім обранців її;

639] Є ж іще лазня, де можна й натішитись, поки невтомний

640] Сторож - по той бік дверей - речі пильнує твої.

641] Врешті, ще й подруга, мовби хворіючи, будь-коли може,

642] Хай лиш нагода якась, ложе своє відступить.

643] Що вже казати про ключ потаємний: сама його назва

644] Вчить, що робити, а ще ж, окрім дверей, є вікно.

645] Пильного сторожа можна й приборкати щедрим Ліеєм,

646] Що дозрівав-палег -1 десь на іспанській горі.

647] Й інші є засоби різні, що сон навівають глибокий

648] І на повіки кладуть темінь летейську важку.

649] Добре, як служка, якій довіряєш, почне з охоронцем

650] Балаканину, тоді - візьме в обійми свої.

651] Та чи не зайве тут довго повчати, коли охоронця

652] Коштом украй незначним будь-коли можна купить?

653] Підкупом, вір мені, можна людей прихилить і безсмертних,

654] Як подарунок даси - зм'якне сам Батько богів.

655] Що хтось розумний учинить, те й дурень: узявши дарунок

656] І порадівши йому, буде, як риба, німий.

657] Та лиш один раз на рік охоронця купить намагайся,

658] Щоб за гостинцем щодня не простягав він руки.

659] Я нарікав, пам'ятаю, що друзів боятися треба,

660] Та не лишень про одних чоловіків я кажу:

661] Будеш довірлива - втіхи твої смакуватиме інша,

662] Інша, не вгледиш коли, зайця твого сполохне.

663] Навіть служниця, що спальню твою прибирає сумлінно,

664] Як і те ложе, не раз - віриш? - моєю була!

665] Значить, гарненьких у дім не бери, бо, кажу, та служниця

666] Замість хазяйки сама гарно годила мені.

667] Гей, та чи я одурів? Йти на ворога - груди на розхрист -

668] Ще й видавати себе... так от, своїм язиком!

669] Пташка ж не вчить птахолова, де її краще впіймати,

670] Лютих собак на свій слід не випроваджує лань.

671] Хай там однак! Аби користь була. їй служитиму вірно,

672] Хоч би лемноським жінкам меч проти себе ж давав!

673] Спершу старайтесь, щоб ми похвалялися: "От як нас люблять!"

674] Легко ж повірити в те, що кожен день на умі.

675] Прийде юнак - обігрій його поглядом, потім, зітхнувши

676] Глибоко, ти запитай, що ж він так пізно прийшов.

677] Далі - на сльози пора й нарікання (мовляв, маєш іншу),

678] Далі вже - кішкою ти кинься йому до лиця.

679] Це - переконливо. Тут він, розм'якнувши, сам пролепече:

680] "Он воно що! Ти дивись... Гине без мене, либонь!"

681] Надто, коли чепурун він, коли, позираючи в люстро,

682] Певен, що кожну з богинь зачарувати б зумів.

683] Хто б ти, однак, не була, в обуренні міри дотримуй,

684] Вчувши про іншу якусь, розуму все ж не втрачай

685] І не спіши в те повірити: приклад печальний Прокріди

686] Вчить нас, що поспіхом тут тільки нашкодиш собі.

687] Біля барвистих горбів, де Гімет рясніє квітками,

688] В'ється священний струмок, обіч - м'яка мурава.

689] Близько гайок, а між трав - деревця розрослися суничн',

690] Лавр, темний мирт, розмарин пахощі сіють довкіл.

691] Бук густолистий, крихкий тамариск, густа конюшина,

692] Сосна, красуня гінка, - все в тій місцині росте.

693] То під Зефіром легким, то під леготом іншим цілющим

694] Скільки-то різних листків, трав усіляких тремтить!

695] Мило Кефалові тут. Гончаків і прислугу лишивши,

696] Втомлений, біля струмка він присідав на траву.

697] 'Ти, що жагу втихомирюєш, - так він співав, - охолодо,

698] Знову до мене прийди, ніжно торкнися грудей!"

699] Хтось це підслухав - і ну до Прокріди; вона кожне слово

700] (Видно, чекала біди) ловить вже вухом чутким.

701] Тільки-но вчула те, як здалось їй, суперниці ймення -