Публий Овидий (Назон) - Мистецтво кохання

043] Певно, донині б не знались на тім, та сама Кітерея,

044] Тут об'явившись мені: "Вчи їх, - веліла, - любить!"

045] І додала: "За які ж то провини страждають дівчата?

046] Збройним мужам оддавать їх безоружну юрбу?

047] Дві твої книги зробили умільцями справи своєї

048] Чоловіків, а тепер - зброю жіноцтву подай!

049] Хто Менелая жону в своїх віршах ганьбив, той потому

050] їй же хвалу проспівав на щасливішій струні.

051] Ніжних дівчаток (якщо тебе знаю направду) не скривдиш -

052] Буде тобі все життя гарна віддяка од них".

053] Мовивши, з мирту листок (прикрашав тоді мирт їй волосся)

054] Й декілька ягід мені, мило всміхнувшись, дала.

055] їх лиш узяв я - натхнення відчув: заясніло повітря,

056] Легше дихнулося враз, наче позбувсь тягаря.

057] Поки триває той дар, до науки беріться, дівчата -

058] Цноти, законів і прав тут не порушите ви!

059] Нині міркуйте над тим, що й вам загрожує старість -

060] Хай ні хвилина життя марно для вас не майне!

061] Поки ще можна, допоки сприяють літа повносилі -

062] Бавтесь! Рікою пливуть - не почекають! - роки.

063] Хвилі, що ген промайнула за обрій, назад не повернеш,

064] Як і години: втекла - вже не відкличеш її.

065] З віку свого користайсь: він збігає нечутно; до того ж

066] Завтрашнє - все ж не таке, як учорашнє, добро.

067] Де засірів чагарник, там недавно я бачив фіалки,

068] А з того терня колись квіти я рвав для вінка.

069] Прийде той час, коли ти, що тепер одганяєш коханців,

070] Будеш, самотня, стара, в ліжку тремтіти всю ніч.

071] Біля дверей своїх в пору нічну суперечок не вчуєш,

072] А на порозі рясних вранці не знайдеш троянд.

073] О, як то скоро - гай-гай! - вкривається зморшками тіло

074] Й щойно квітуче лице в'яне, безбарвним стає!

075] Сйвінь зненацька тобі (те пасмо, мовляв, - од дитинства)

076] Вибілить голову всю, не омине й волоска.

077] Змії зі шкірою враз свою старість скидають із себе,

078] Олені - роги нові, щоб не старіти, беруть,

079] Нам же - онови нема. Не лишайте незірваним квіту:

080] Не зірвете навесні - сумно осиплеться сам!

081] Так і пологи - до старості крок, та й нива втрачає

082] З року на рік, по жнивах, краплю своєї снаги.

083] Не червоній через Ендіміона латмійського, Люно;

084] Зоре світанкова, й ти - через Кефала свого!

085] А Кітерея? (Вона ж - і Гармонії мати, й Енея)

086] Тужить по нинішній день: бачить Адоніса кров.

087] Приклад беріть, умирущі, з богинь - невмирущого роду:

088] Не відмовляйте мужам - хай посмакують утіх!

089] Може, одурять? А втрата яка? Що ваше - те з вами:

090] Тисяча хай почерпне - все буде так, як було.

091] З часом і крицю зітреш; від ужитку потоншає кремінь,

092] Ви ж не лякайтесь тертя: втрата вам тут не грозить!

093] Хто б не дозволив, скажіть, вогонь - од вогню запалити?

094] Хто б у цебрі зберігав безмір морської води?

095] Втім: "Так негоже!" - котрась із жінок дорікне ласунові -

096] Моря не скривдиш, кажу, скільки його не черпай.

097] Не до розпусти хилю вас, однак, - велю не лякатись

098] Втрат, адже ваші дари вільні від будь-яких втрат!

099] Поки ще в гавані я, хай легкий мені подув сприяє:

100] Далі - потужніших сил нам знадобляться вітри.

101] Отже, з плекання почну. Як плекаєш - лоза виноградна

102] Дасть тобі добре вино, нива - пшеницю гінку.

103] Врода є даром богів. Чи багато з вас хвалиться нею?

104] Ні. Бо далеко не всім випав на долю цей дар.

105] Дбайте про вигляд самі. Не поможе й врода недбалій,

106] Хоч би обличчям була рівна Венері самій.

107] Скажеш: давніше не так, як тепер, чепурились дівчата -

108] Й чоловіки - відповім - не чепурились тоді.

109] Що Андромаха колись груботкану сорочку носила -

110] Дива нема: її муж - грубим воякою був.

111] Як прибиралася б ти для Аянта, який прикривався

112] Шкурами з семи биків - вежоподібним щитом?

113] Рим, неотеса колись і простак, - нині золотом сяє:

114] Ставши над світом усім, світу багатства посів.

115] На Капітолій поглянь, на нинішній і - на колишній:

116] Заприсягнешся, що тут править Юпітер новий.

117] Нині сенат - це споруда, високого збору достойна,

118] Ну, а за Тація - хмиз правив за крівлю низьку.

119] Де височать і для Феба й вождів наших пишні будівлі,

120] Чи не паслись в давнину звиклі до плуга воли?

121] Інші хай хвалять той вік! Щодо мене - себе я вітаю

122] З нинішнім: любий мені нинішній спосіб життя!

123] І не тому, що податливе золото з надр добувають,

124] Що кораблями везуть пурпур із дальніх країв,

125] Що навіть гори принижують кайлом, лупаючи мармур,