Публий Овидий (Назон) - Мистецтво кохання

706] І бездіяльною там ліва не буде рука:

707] Знатимуть пальці, за що їм узятись на ніжних частинах

708] Тіла, куди тайкома стріли пускає Амур.

709] Із Андромахою так забавлявсь найхоробріший Гектор -

710] Не на одній лиш війні користь од нього була.

711] Так - із лірнеською бранкою велет Ахілл, як по битві,

712] Втомлений, ложе м'яке тілом могутнім гнітив.

713] Пестив тебе, Брісеїдо, руками, що кров'ю фрігійців

714] Часто багрились, і ти не відтручала тих рук!

715] Може, й сама грайливо тяглась до них, нездоланних,

716] Як лиш до любощів хіть заполонила тебе.

717] Поспіх, повір мені, - тільки завада втіхам любовним:

718] Крок по крокові тут, якнайповільніше йди!

719] Знайдеш місця, що до них дає з радістю жінка торкатись, -

720] От і торкайся до них, соромом тут не в'яжись!

721] Сам же помітиш в очах її мовби вогні перелітні:

722] Так по тремтливій воді сонце, бува, пробіжить.

723] Далі почнуться жалі, воркотіння, зітхання солодкі

724] Й ті, що забаві такій гарно сприяють, слова.

725] Лиш під вітрилом тугим не вихоплюйся ти вперед неї,

726] Поперед тебе й вона поспіхом хай не пливе:

727] Разом ідіть до мети! Впадете водночас у знемозі -

728] То привітайте себе: повною втіха була!

729] Тим і керуйсь, коли час є, коли тобі, мов крадієві,

730] Страх не велить чимскоріш діло вести до кінця.

731] Ну, а коли зволікать небезпечно - до весел візьмися,

732] Чвалом пусти скакуна, хвацько його приострож!

733] Ось і праці кінець! Тож подай мені, вдячне юнацтво,

734] Пальму й чоло увінчай з мирту вінком запашним!

735] Як Подалірій був першим цілителем серед данайців,

736] Як Еакід - кулаком, Нестор - брав мовою верх,

737] Даром пророцтва - Калхант, войовничістю - син Теламона,

738] Віжками - Автомедонт, так я в любові мастак!

739] Шану складіть мені, чоловіки, як співця мене славте,

740] Світом із уст у вуста ймення моє хай летить!

741] Гарну я вклав вам до рук, як Вулкан - Ахіллові зброю:

742] Як володів нею він, так ви й себе покажіть!

743] Хто ж амазонку звоює мечем моїм, хай на трофеях

744] Напис залишить такий: "Учнем Назона я був".

745] Хочуть, однак, послухать мене також ніжні дівчата:

746] Книги наступної зміст - це настанови для них.

001] На амазонок данайцям я зброю дав, зараз озброю,

002] Пентесілає, тебе й тих, що з загону твого.

003] Йдіть рівносильними в бій! Перемогу дарує Діона

004] Й той, хто над світом усім пурхати звик, - її син.

005] Несправедливо було б, якби збройні - на голих рушали,

006] Взяти вам гору, мужі, тільки б ганьбою було.

007] Тут не один дорікне: "Хочеш зміям додати отрути?

008] Хижу вовчицю пустить до безборонних кошар?"

009] Похибки небагатьох не спішіть на всіх перекласти:

010] В кожної вчинки свої, кожну за ними й судіть.

011] Ганить Єлену молодший Атрід, а сестру, Клітемнестру, -

012] Старший; підставу на це мають обидва брати.

013] Через Талая дочку, Еріфілу, нащадок Еклея

014] В темінь Аїда, живий, з кіньми живими спустивсь.

015] Два п'ятиріччя зате Пенелопа чекала на мужа,

016] Поки блукав він, а ще - стільки ж, коли воював.

017] А Філакіда жона? Хіба ж не вона передчасно

018] За чоловіком своїм, кажуть, в могилу зійшла?

019] Й Феретіада дружину згадай: вона впала в обійми

020] Смерті, аби при житті міг залишитися муж

021] "Ось я, візьми, Капанею, мене! Поєднаймося прахом!" -

022] Кинулась, мовивши так, Іфіса донька в огонь.

023] Зрештою, Мужність - це жінка: жіноче ім'я в неї, одяг -

024] От і сприяє жінкам - в тому нема дивини.

025] Втім, у науці своїй я висот аж таких не сягаю,

026] Та й над суденцем моїм - чи не найменше з вітрил.

027] Я - пустотливої втіхи наставник, легкого кохання:

028] Знатимеш, як тобі слід жіночці-любці годить.

029] Жінці перед вогнем, перед стрілами встоять нелегко -

030] Чоловікам той вогонь, стріли ті менше грозять.

031] Часто, власне, вони на обман ідуть, а не дівчата -

032] Тут, хоч як приглядайсь, не запримітиш вини.

033] Вигнав колхідянку зрадник Ясон (не дивився, що - мати!)

034] Й другу в обійми свої підлий узяв Есонід.

035] Ну, а Тесей? Через нього сама, в чужині Аріадна

036] На узбережжі морськім чайок лякалась усе.

037] А запитай, чому Дев'ять доріг, хоч одна лиш дорога, -

038] "Тут за Філлідою гай, - скажуть, - тужив, осипавсь".

039] Гість твій (вершина чеснот!) залишив тобі меч свій, Дідоно,

040] Й смерті причиною став - плата за ласку твою!

041] Що вас згубило? Не вміли любить: бракувало мистецтва -

042] Тільки мистецька любов може тривалою буть.