Публий Овидий (Назон) - Мистецтво кохання

622] Ще не ховавсь, коли дуб їжу давав й окриття, -

623] Десь у печерах, дібровах єдналися, не просто неба, -

624] Про соромливість, ще й як, дбав, кажу, первісний люд!

625] Нині ж забави нічні - це для нас наче славні діяння,

626] Дорого платимо ми, щоб на хвалу заслужить.

627] Оком дівчаток пасеш. А для чого? Аби похвалитись

628] Першому-ліпшому: "Глянь: цю я також обіймав!"

629] Тільки б на кожному кроці ти міг показувать пальцем,

630] Тільки б неславу пустить, тільки підняти б на глум.

631] Все це дрібниці! Набреше, бува, з чого сам би сміявся:

632] Всеньке жіноцтво, мовляв, сам перепробував я!

633] Всіх не торкнеться, це так, та зачепить ім'я - і неслава

634] Навіть на цноті самій темне тавро покладе.

635] Йди й запирай тепер, стороже клятий, ворота дубові,

636] Двері міцні зачиняй хоч і на сотню замків -

637] Що з тих старань, як чутки розпускає брехливий коханець -

638] Хоче, щоб вірили в те, в чому насправді програв.

639] Ми ж хіба зронимо скромне слівце про свій успіх любовний,

640] А щодо втіх, то на них - мовчанки вірна печать.

641] Перша засада - не бачити в подрузі вади якоїсь:

642] Тут не один привітав короткозорість свою.

643] Чи дорікав крилоногий герой Андромеді за те, що

644] Личко її чарівне надто вже смагле було?

645] Ще Андромаху візьми: зависокою всім видавалась -

646] Гектор її лиш один просто стрункою вважав.

647] Щось тобі прикре? Стерпи: стане милим. Докучливе? Згладить

648] Час: лиш спочатку любов, пильна, завважує все.

649] Поки із стовбуром ще не з'єдналась прищеплена гілка,

650] Навіть легкий вітерець може її відламать.

651] Та незабаром вона й буревію опертися зможе,

652] Й дереву свіжу снагу, з ним поєднавшися, дасть.

653] Так день при дневі меншає вад у любки твоєї:

654] Що неприємним було - згодом не є вже таким.

655] Запах бичачої шкіри, скажімо, гидкий на початку,

656] Всоте понюхай її - запаху наче й нема.

657] Вадам ще й назвами можна зарадити: в дівчини шкіра -

658] Мов іллірійська смола - буде "смаглявка" тобі;

659] Зиза - Венера; котра світлоока - буде Мінерва;

660] Висохлу, ледве живу - зграбною тут же назви;

661] Звинною - надто низьку; повненькою - добру товстуху:

662] Що кожній ваді близьке, тим і приховуй її.

663] Не дізнавайся про вік, не питай, при якому родилась

664] Консулі: хай цьому лік цензор суворий веде.

665] Надто - коли відцвіла, коли весни її - вже позаду

666] Й по волоскові щодня сивінь вискубує вже.

667] Є в цьому віці, навіть у старшому, чар свій, юначе:

668] Ця нива жниво дає, цю - засівати пора.

669] Поки снага молода - підставляйте труднощам плечі:

670] Кроком нечутним ось-ось старість надсуне хмурна.

671] Тож або море - веслом, або ниву крайте залізом,

672] Чи до гартованих рук зброю жорстоку беріть,

673] Чи своє тіло, і міць, і труди віддавайте обранкам:

674] Діло це теж бойове, здобич і тут чимала!

675] В старших кмітливості більше, завваж; до неї додай ще

676] Досвід, а він лиш один робить з людини митця!

677] Навіть перебіг років чепурінням вони сповільняють -

678] Хочуть і в віці бабусь юними бути на вид.

679] Лиш забажай - і на сотні ладів тебе стануть кохати,

680] Вигадці їхній, повір, заздрити може й маляр!

681] Щоб насолоди сягнуть, не треба таким заохоти:

682] Тут як йому, так і їй рівна слугує жага.

683] Гидко й лягати, коли лиш один розкошує в постелі

684] (Ось чому рідше вдаюсь до хлопчаків по любов).

685] Що то за жінка, яка лиш тому віддається, що - жінка,

686] В думці ж навіть тоді вовну завзято пряде.

687] Втіху давати з обов'язку? Ні, не для мене ця втіха!

688] Будь ти хоч кралею з краль - ласки не треба мені!

689] Слухати любо зате, як вона зізнається в розкошах,

690] Як поспішать не дає - хоче продовжити їх.

691] Хочу жагою потьмарені очі велительки бачить -

692] Як, переможена, все ж млосно пручається ще.

693] Втіхи ті - не для зелених ще (так повеліла природа):

694] Можна їх звідать лише після семи п'ятиріч.

695] Квапишся - пий молоде, а мені - що за консулів давніх

696] В амфори влите було - п'яного дайте вина!

697] Тільки розлогий платан - окриття від пекучого Феба,

698] Та, що молодша, трава - надто шорстка для стопи.

699] Чи Герміоні б ти, а не Єлені надав перевагу?

700] Горгу б хіба подивляв більше, ніж матір її?

701] Тож дочекавшись утіх, що дарує нам пізня Венера,

702] Будеш, повір, смакувать щонайсолодші плоди!

703] Втім, нашу парочку вже прийняло втаємничене ложе:

704] Музо, не входьмо туди! Перед дверми зупинись!

705] Наймилозвучніша мова сама там без тебе пливтиме