Публий Овидий (Назон) - Мистецтво кохання

374] Зграю мисливських собак, гнівом таким не кипить,

375] Ані левиця, коли молоком своїх діток годує,

376] Ані змія, на яку хтось ненароком ступив, -

377] Як паленіє жона, підстерігши блудницю на ложі

378] Мужа: обличчя її - лютості образ живий.

379] Що їй вогонь, що їй меч? Усяку пристойність забувши,

380] Рине, немовби сам Вакх рогом ударив її.

381] Зраду подружню і ложа ганьбу відомстила на власних

382] Дітях, невинних синах, грізна Колхіди дочка.

383] Ластівка - другий зразок материнської люті сліпої:

384] Носить на грудях своїх крові синівської знак.

385] Ось що руйнує любов, хоч яка була б сильна, доладна,

386] Тим-то на злочин такий, хто обережний, не йде.

387] Втім (хай боронять боги!) не велю тобі буть однолюбом:

388] Навіть поважній жоні не спромогтись на таке!

389] Бавтесь, лише свій переступ трактуйте як витівку скромну,

390] Меду лизнути вдалось - не похваляйтеся цим.

391] Не обдаровуй одну, раз про це може інша дізнатись,

392] Не об тій самій порі ти на спіткання ходи.

393] Щоб не застукала ревна тебе десь у закутку знанім,

394] Місце нове кожен раз любці своїй визначай.

395] Що написав їй - уважно проглянь: жінки-бо здебільша

396] Вміють читати ще й те, що за рядками стоїть.

397] Рану відчувши, за кривду - кривдою платить Венера:

398] Що допікало самій - іншого те вже пече.

399] Поки одній лиш був вірний Атрід, то й вона залишалась

400] Вірною; схибив Атрід - блуд передався жоні.

401] З болем почула, що Хріс, хоча лавр мав і стрічку священну,

402] Все ж не домігся того, щоб одпустили дочку.

403] І про твої, полонянко Лірнеська, страждання почула,

404] Й про сороміцьке - все те, що відтягало війну.

405] Втім, про це чула лишень, а бачила - доньку Пріама

406] (Хто переміг, той - ганьба! - здобиччю здобичі став).

407] Сина Тієста тоді допустила до серця й до ложа -

408] Так ось помстилась вона за неприхований блуд.

409] Що приховаєш як слід, а назовні воно таки вийде -

410] Хоч очевидним було б - ти заперечуй геть все.

411] І не підлещуйсь тоді, ані не принижуйся надто:

412] Все це - ознаки душі, що манівцями пішла.

413] От лиш снаги не жалій, бо мир - у жагучих обіймах,

414] Тільки вони, пам'ятай, ревнощам край докладуть.

415] Дехто порадить чабер або ще якесь зілля шкідливе

416] Пити, та всім цим, кажу, тільки затруїш себе.

417] Перцю не змішуй також із насінням жалкої кропиви,

418] Цвіту ромашки в вині теж не настоюй дарма.

419] Та, що затінений Ерік посіла, не хоче, щоб так ось

420] Грубо схиляти когось до щонайтонших утіх.

421] Ну, а часник із Мегар Алкатоєвих - можна вживати

422] Й з наших городців траву, що розворушує хіть,

423] Яйця, ще й мед (лиш гіметський), а потім - сосен колючих,

424] Мовби горішки, плоди, що на краєчках гілок

425] Та чи тобі, Ератб, - ти ж учена - вдаватись до чарів?

426] Тож на вторований шлях біг колісниці зверну.

427] Ти, кого щойно я вчив, як невірність свою приховати,

428] Зараз навчись, як її явною маєш робить.

429] Не легковажність це, ні! Й корабель не одним і тим самим

430] Вітром, щоб порту сягти, повнить вітрила свої.

431] Дме то фракійський Борей, то під Евром плисти випадає,

432] Іноді Нот налетить, іноді - теплий Зефір.

433] А на візницю поглянь: то попустить віжки, то вміло

434] Коней, що чвалом ішли, ними вгамовує він.

435] Серед жінок є такі, що й вірність їм наша набридне:

436] Щоб не зів'яла любов, мусить суперниця буть.

437] Мов знемагає душа, коли все йде аж надто щасливо,-

438] Втіхи ж нелегко бува в межах розумних тримать.

439] Навіть вогонь, коли виб'ється з сил, поспішає сховатись:

440] Де щойно жар палахтів - попіл біліє тремкий.

441] Сірку наблизиш, однак, - і знову зринає пригасле

442] Полум'я, знову довкіл ясністю повнить усе.

443] Так от і наша душа: коли спокій - немов пліснявіє,

444] Щоб не зотліла любов, зрушуй її гостряком.

445] Любка всякчас хай за тебе тремтить; охолоне - розпалюй,

446] Хай - лише привід даси - з ревнощів блідне вона.

447] Тричі, безліч разів щасливим є той, через кого

448] Сльози струмками не раз краля ображена ллє!

449] Лиш про невірність твою (воліла б оглухнуть!) почує -

450] Никне, безмовна, бліда, мовби підтяв її серп.

451] Хай я частіш буду тим, кому рве вона в шалі волосся,

452] Тим, кому нігтем вона ранить юнацьку щоку!

453] Тим, що на нього крізь сльози позиркує; врешті - без кого,

454] Хоч би хотіла прожить, жити б однак не змогла.

455] "Ну, а чи довго, - спитаєш, - їй дутись на мене?" - Недовго:

456] Хай лиш затягнеться гнів - надто вже сильним стає.