Публий Овидий (Назон) - Мистецтво кохання

540] Батька богів, повторю, ти перемоги сягнеш.

541] Ні, то не смертний говорить тобі, а дуб, що в Додоні:

542] Це з-між моїх настанов найголовніша, повір.

543] Іншим моргає? Дарма! Шле листи? Не читай. Не запитуй,

544] Звідки прийшла чи куди, причепурившись, іде.

545] Навіть законній жоні чоловік дозволяє подібне,

546] Надто як ти на наш бік, сне найсолодший, стаєш.

547] В цьому мистецтві (не стану брехать) не дійшов я вершини -

548] Сам я в науці своїй (що тут поробиш?) слабкий.

549] Чи при мені моїй дівчині хтось подавати б міг знаки,

550] Я ж, дивлячись на таке, гнівові волі б не дав?

551] От чоловік, було, поцілував її - і, пам'ятаю,

552] їй дорікав я за це - груба, нестримна любов!

553] Ось що мені заважало не раз! Більше розуму в того,

554] Хто не цікавиться тим, ходять до неї чи ні.

555] Краще не знать взагалі: що приховує - хай буде в тіні,

556] Бо, як зізнається раз, - не червонітиме вже.

557] Тож не спішіть, юнаки, ваших любок ловить на гарячім:

558] Хай попустують собі й вірять, що ми - лопухи!

559] Спіймані люблять палкіш: коли блудять однаково двоє,

560] Значить, завзято вони йтимуть своїм манівцем.

561] Оповідь є, що не сходить із уст усіх жителів неба,

562] Як хитромудро Вулкан Марса й Венеру впіймав.

563] Марс, коли розум йому засліпила Венера жагою,

564] З грізного бога війни раптом коханцем зробивсь.

565] Тут же й сама (бо хто б міг ласкавістю з нею рівнятись?)

566] Войовникові без слів, без дорікань піддалась.

567] Як же то, кажуть, вона насміхалась, пустунка, над мужем:

568] Грубі долоні (коваль!), ще й на додачу - кривий!

569] Часто при Марсові, наче Вулкан, жартома шкутильгала -

570] Врода й грайливість ота вкупі так личили їй!

571] Близькість свою лиш спочатку вони в таємниці тримали,

572] Тільки спочатку їх блуд ще зарум'янитись міг.

573] Сонце викрило їх (чи б міг одурити хтось Сонце?) -

574] Й тут же побачив Вулкан, що виробляє жона.

575] Приклад невдалий ти, Світоче, дав: таж вона за мовчанку

576] Гарний'дарунок тобі - лиш попросив би - дала!

577] Ну, а тим часом Вулкан і над ложем і довкола нього

578] Сіті розставив тонкі - годі їх спостерегти -

579] Й ніби на Лемнос подавсь. А закохані - хутко до ложа,

580] Як умовлялись, та вмить - голі, вже в сітях цупких.

581] Свідків скликає Вулкан... А було там на що подивитись!

582] Кажуть, Венера ледь-ледь втримати сльози могла.

583] Ні то лиця затулить, ні частин соромітних прикрити:

584] Й пальцями їм ворухнуть сіті тонкі не дали.

585] Хтось із присутніх на жарт: "Раз тобі, наймогутніший Марсе,

586] Пута ті надто важкі - радо тебе підміню!"

587] Лиш на твоє, Моревладче, прохання Вулкан змилостививсь -

588] Марс до фракійців чкурнув, та - подалася на Паф.

589] Цим одного ти, Вулкане, домігся: раніше кохались

590] Нишком, а в наші часи? Сорому - мов не було!

591] Втім, ти за голову, кажуть, не раз після того хапався:

592] Що наробило, мовляв, кляте моє ремесло!

593] Й ви не чиніте того! Спіймавшись, Венера не зичить

594] Іншим такої ж біди - голими в сіті лежать.

595] Отже, не став на суперника пастки і не перехоплюй

596] Писаних нишком листів, тих, що вістують любов.

597] Хай перехоплюють чоловіки, якщо зайде потреба, -

598] Ті, хто робитиме це правом вогню і води.

599] Тут, уже вкотре кажу, про дозволені втіхи йде мова -

600] Не для поважних жінок вірші грайливі сную!

601] Хто про Церерин обряд перед людом розводитись стане?

602] Хто розголосить пісні самофракійськйх жерців?

603] То не найвища з чеснот - язика за зубами тримати,

604] Хиба найбільша зате - про таємницю плескать.

605] Тож по заслузі Тантал-балакун умліває від спраги,

606] Хоч у воді, й не сягне з гілки рясної плодів!

607] Надто Венера велить її таїнства всім шанувати -

608] Хто язикатий, тому краще до неї не йти!

609] Хоч не у скрині лежить обрядове начиння Венери,

610] Хоч ошалілі жерці лунко в кімвали не б'ють,

611] Все, їй належне, однак, - серед нас, у постійному вжитку,

612] Все - поміж нас, але так, щоб на очах не було.

613] Навіть Венера, скидаючи одяг, відводить лівицю

614] Й, ледь повернувши її, сором приховує свій.

615] Тільки тварина будь-де, просто неба, годить своїй хіті -

616] Дівчина, бачачи це, в землю потуплює зір.

617] Нашим же втіхам годяться і спальня, й зачинені двері,

618] І покривало: не все ж має оголеним буть.

619] Хай вже не темряви - тіні жадаємо, врешті, - півтіні:

620] Все ж не така виднота, як ото в сонячний день.

621] Навіть тоді, коли люд - чи дощі, чи спекота - під крівлю